1.  Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження то­вару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших до­кументах, що супроводжують товар (див. ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999р.).

При встановленні незаконності такого використання слід ураховувати, що право на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути надано також іншій особі, яка перебуває в тому самому географічному місці, виробляє товар із тими самими властивостями та подала відповідну заявку. Проте сам володілець свідоцтва про реєстрацію вказаного права не має права видава­ти ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до відповідного Реєстру і за­фіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця. Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів затверджено наказом МОН від 13 грудня 2001 р. № 798. Реєстр веде Державна служба інтелектуальної власності, а занесені до Реєстру відо­мості публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання за­реєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є: а) використання за­реєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання; б) використання зареєстрова­ного зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використову­ється у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо; в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення похо­дження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо по­ходження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстро- ваного зазначення або є неправомірним використанням його репутації; г) використан­ня зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви (відповідно до ч. 3 ст. 23 зазначеного Закону).

При застосуванні ст. 229 КК також необхідно враховувати зміни в законодавстві, що стосуються співвідношення охорони прав на знаки для товарів та послуг і прав на кваліфіковане зазначення походження товарів, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності в части­ні виконання вимог, пов’язаних з вступом України до СОТ» від 10 квітня 2008 р. № 254-УІ (Уряд. кур ’єр. - 2008. - 7 трав. (№ 83).

1.  У статті 229 КК ідеться про діяння, які є проявом недобросовісної конкуренції, неправомірного використання ділової репутації іншої особи. Відповідно до закону неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, тор­говельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяль­ністю цього суб’єкта господарювання (див. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996р.).
2.  Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об’єкти інтелекту­альної власності є, наприклад, надання дозволу (видача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак (див. ч. 3 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.). Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, указаних у п. 5 ст. 16 цього Закону.
3.  Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у значному розмірі визнається шкода у розмірі від двадцяти до двохсот н. м. д. г. Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК.

Під матеріальною шкодою слід розуміти збитки, завдані суб’єкту права інтелек­туальної власності на знак для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару: 1) втрату або пошкодження майна, наприклад, уна­слідок незаконного використання знака для товарів на недоброякісних товарах іншою особою продукти перестали купуватись споживачами і через деякий час стали не придатними для реалізації; 2) витрати, які зазначений суб’єкт зробив або мусить зро­бити для відновлення свого порушеного права; 3) неодержані доходи, які суб’єкт міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право інтелектуальної власності не було порушено, зокрема: а) доходи, які не отримані суб’єктом, але отримані винною особою; б) доходи, які не отримані суб’єктом тому, що зменшився попит на його про­дукцію внаслідок використання винною особою об’ єктів прав інтелектуальної влас­ності на товарах низької якості або з цієї самої причини інші суб’єкти господарюван­ня відмовились від придбання прав на об’єкти інтелектуальної власності. При визна­ченні розміру збитків може застосовуватись Національний стандарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затверджений Постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р. № 1185, про що зазначено у п. 1 цього Стандарту.

1.  Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідків - завдання мате­ріальної шкоди у значному розмірі.
2.  Суб’єктивна сторона злочину - умисел. Мотив і мета можуть бути різними.
3.  Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.
4.  Під тими самими діями, вчиненими повторно (ч. 2 ст. 229 КК), слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частина­ми 1, 2 або 3 цієї статті, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, установленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 229 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні - за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010р. № 7). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і коментар до неї.
5.  Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 229 КК) або організованою групою (ч. 3 ст. 229 КК) див. ст. 28 КК і коментар до неї.
6.  Матеріальна шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 229 КК) - це двісті і більше, а в особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 229 КК) - тисяча і більше н. м. д. г. (згідно з при­міткою до цієї статті). При встановленні такої шкоди слід ураховувати наведені вище рекомендації стосовно матеріальної шкоди у значних розмірах.
7.  За частиною 3 ст. 229 КК кваліфікуються дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, тобто з незаконним використанням своїх службових повноважень, які вона мала у зв’язку з виконанням функцій представника влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Ознаки службової особи визначені у ст. 18 КК.
8.  Незаконне виготовлення та/або збут незаконно виготовлених алкогольних на­поїв, тютюнових виробів чи інших підакцизних товарів, поєднані з незаконним ви­користанням чужого знака для товарів і послуг, фірмового найменування чи кваліфі­кованого зазначення походження товару, кваліфікуються за сукупністю злочинів, пе­редбачених статтями 229 і 204 КК.
9.  У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ст. 229 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.