Пособництво у вбивстві полягає в сприянні вчиненню злочину порадами, вказів­ками, наданням зброї, транспортних засобів, інших засобів чи знарядь вбивства, усуненням перешкод, а також заздалегідь даною обіцянкою переховати учасників вбивства, знаряддя чи засоби його вчинення, сліди злочину чи предмети, здобуті зло­чинним шляхом, придбати такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню вбивства.

Для визнання особи винною у співучасті у вбивстві необхідне встановлення при­чинного зв’язку між діями цієї особи і шкідливими наслідками вчиненого виконавцем злочину, а також наявність умислу, спрямованого на сприяння виконавцю злочину.

Співучасть у вбивстві припускає умисел усіх співучасників злочину, тому спів­участь у необережному вбивстві є неможливою.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або за­подіянні шкоди його здоров’ю, належить кваліфікувати за статтями КК, що передба­чають відповідальність за умисне вбивство. Дії організаторів, підбурювачів і пособ- ників, які не були співвиконавцями злочину, кваліфікуються за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

При ексцесі виконавця, тобто коли один зі співучасників вийшов за межі домов­леності щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (напри­клад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження - позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи - за злочини, вчинені ними в межах домовленості (див. абз. 2 п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

Так, у справі Ш. ПВСУ констатував, що відсутні які-небудь докази того, що Ш. сприяв Б. вчиненню вбивства. На досудовому слідстві та в судовому засіданні Ш. не визнав себе винним у співучасті у вбивстві Ф. і стверджував, що умислу на вбивство Ф. у нього не було. Як повідомив Ш., він і Б. домовилися ударом молотка оглушити особу, яка перебуватиме у квартирі, з метою заволодіння майном. Б., у свою чергу, пояснив, що мав намір спочатку тільки оглушити молотком Ф., яка була у квартирі, але удар прийшовся по бігудях. Ф. почала кричати і чинити опір. Злякавшись можли­вого викриття, він став наносити Ф. удари молотком по голові, від чого потерпіла померла. Ш. у той час був у коридорі і безпосередньої участі у вбивстві не брав. Ви­ходячи з цих обставин, Пленум визнав, що спричинення смерті потерпілої не охоплю­валося умислом Ш. В діях Б., котрий вчинив умисне вбивство в процесі розбійного нападу, мав місце ексцес виконавця, за який Ш. не може нести відповідальності. Тому в частині засудження Ш. за співучасть в умисному вбивстві провадження було при­пинено (див. СП. - К., 1998. - С. 80-82; див. також ВВСУ. - 2001. - № 2. - С. 12-14).

1. Заздалегідь не обіцяне приховування умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК, а також вбивства через необережність двох або більше осіб (ч. 2 ст. 119 КК) тягне кримінальну відповідальність за ст. 396 КК. Кримінальна відповідальність за зазда­легідь не обіцяне приховування інших видів вбивства, зазначених у розд. ІІ Особливої частини КК, не передбачена.
2.  Вимога закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин вчиненого злочину, обов’язкове при розгляді будь-якої справи, повинна особливо вра­ховуватися у справах про умисні вбивства, оскільки до винного у вчиненні цього злочину при обтяжуючих обставинах може бути застосоване довічне позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі призначається лише у ви­падках, спеціально передбачених КК, і за умови, що суд не вважає за можливе засто­сувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватися у вироку з обов’язковим наведенням обставин, які, на думку суду, пере­шкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винними у вчи­ненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожного з них (див. абз. 2 п. 2 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

1.  За ступенем суспільної небезпечності умисні вбивства поділяються на:

а) умисне вбивство без обтяжуючих обставин і без пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК);

б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК);

в) умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (статті 116-118 КК).

Умисне вбивство, вчинене за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих об­ставин, належить кваліфікувати як вбивство при пом’якшуючих обставинах. Так, вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло вна­слідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, або при перевищенні меж необхідної оборони чи у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, хоча його і вчинено з ознаками особ­ливої жорстокості шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень, або у присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати відповідно до статей 116 чи 118 КК.

П. було засуджено за умисне вбивство без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК) за те, що він на подвір’ї будинку свого брата П.М. із помпової рушниці умисно вбив К.Я. Суд, визнавши П. винним в умисному вбивстві, не зазначив у вироку, з яких мотивів було вчинено цей злочин. Було встановлено, що потерпілий К.Я. вчинив протиправні дії - зайшов на подвір’я, почав вимагати гроші у П.М., ображав та бив його. З метою припинити це протиправне посягання й захистити свого брата, П. вибіг із бу­динку з рушницею і, коли К.Я. побіг до нього, вбив його пострілом. Разом із тим П., захищаючи брата і себе від посягання з боку К.Я., застосував таку зброю і завдав по­терпілому такої шкоди, які явно не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, тобто перевищив межі необхідної оборони. За таких обставин ВСУ переквалі­фікував дії П. на ст. 118 КК (див. ВВСУ. - 2002. - № 3. - С. 17-18).

1.  Частина 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за вбивство без обтяжу­ючих та пом’якшуючих обставин (так зване просте умисне вбивство). Ця норма застосовується у випадках, коли умисне вбивство не містить ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК та статтями 116-118 КК. Необхідно ретельно дослідити усі обстави­ни умисного вбивства для того, щоб жодна обтяжуюча або пом’якшуюча його озна­ка не залишалася нез’ясованою. І лише в разі відсутності таких ознак можлива кваліфікація за ч. 1 ст. 115 КК. Наявність у вчиненому умисному вбивстві обтяжу­ючих або пом’якшуючих обставин, не передбачених у зазначених статтях, не ви­ключає застосування ч. 1 ст. 115 КК і може враховуватися при визначенні конкретної міри покарання.

Цією статтею звичайно охоплюються вбивства в бійці без ознак хуліганства, з пом­сти на ґрунті особистих стосунків, із почуття жалю до потерпілого та деякі інші.

1.  У випадках умисного вбивства у бійці особи, що б’ються, як правило, не мають заздалегідь обдуманого умислу позбавити життя когось із учасників бійки. Частіше за все тут має місце неконкретизований умисел, коли винний, завдаючи ударів супер­нику, припускає можливості спричинення останньому будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає.

Вбивство у бійці або сварці за відсутності обтяжуючих обставин повинно квалі­фікуватися як просте умисне вбивство незалежно від того, за чиєю ініціативою ви­никла бійка або сварка. Слід мати на увазі, що позбавлення життя на ґрунті особистої сварки, яка переросла в бійку, може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК за умови, що відсутні обтяжуючі обставини, передбачені в ч. 2 ст. 115 КК. Так, зокрема, вбивство у бійці, вчинене з хуліганських мотивів, повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Вирішальне значення в таких випадках має наявність або відсутність хуліганського мотиву (див. п. 39 коментаря до ст. 115 КК).

При вбивстві в бійці можуть мати місце й пом’якшуючі обставини, що дає під­стави для кваліфікації його як вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) чи при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). У випадках, коли умисне позбавлення життя в бійці вчинено у стані необхідної оборони без перевищення її меж, або при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, ці дії не містять складу злочину - вбивства.

Унаслідок бійки може мати місце вбивство через необережність, яке кваліфікуєть­ся за ст. 119 КК. Тому з’ясування мотивів та обставин вчиненого у бійці вбивства є надзвичайно важливим.

1.  За частиною 1 ст. 115 КК кваліфікуються також випадки вбивства з помсти на ґрунті особистих стосунків. Йдеться про випадки, коли винний, вчиняючи вбивство, намагається помститися потерпілому, будучи незадоволеним його поведінкою. Так, ВСУ визнав наявність ознак злочину, що розглядається, в діях X., яка вбила свого чоловіка. Як встановлено у справі, чоловік X. у стані сп’яніння почав сварку і пере­слідував К., яка була змушена сховатися від нього у сусідів. Повернувшись вночі додому і побачивши, що X. спить, вона вдарила його сокирою по голові, унаслідок чого X. помер (див. РП. - 1961. - № 6. - С. 132-133).

Вбивство особи з помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК тоді, коли воно не пов’язане з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку. В проти­лежному випадку відповідальність настає за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 40 коментаря до ст. 115 КК).

Вбивство з помсти на ґрунті особистих стосунків можливе у зв’язку з різними діями потерпілого. Так, даний вид вбивства може бути вчинений у зв’язку зі здійснен­ням потерпілим якихось неправомірних або аморальних дій. При цьому у випадках, коли неправомірні дії потерпілого виразилися в протизаконному насильстві, система­тичному знущанні або тяжкій образі, для застосування ч. 1 ст. 115 КК необхідно ви­ключити стан сильного душевного хвилювання, наявність якого може дати підстави для застосування ст. 116 КК. Так, Т. був засуджений за замах на умисне вбивство за те, що під час сварки і бійки з К. ударив його у груди ножем, але останньому вдалося врятуватися внаслідок своєчасної медичної допомоги. Розглянувши цю справу за касаційними скаргами засудженого та його захисника, ВСУ вказав, що посилання скаржників на те, що замах на вбивство вчинено в стані сильного душевного хвилю­вання, є необгрунтованими, оскільки потерпілий не здійснив стосовно Т протизакон­них дій, а навпаки, правомірно захищався від самого Т., котрий перший розпочав сварку і бійку. Крім того, у справі встановлено, що Т. вчинив замах на вбивство К. вже після припинення бійки між ними. У зв’язку з цим кваліфікація дій Т. була залишена без змін (див. РП. - 1986. - № 9. - С. 81).

Вбивство з помсти може бути вчинене у зв’язку з правомірними та етичними ді­ями потерпілого (наприклад, вбивство винним свого родича за те, що останній не­одноразово дорікав йому щодо аморальної поведінки).