Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого зло­чину або замах на нього. При вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих об­ставин, передбачених різними пп. ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за рані­ше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відпові­дальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Під раніше вчиненим вбивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Не можна кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини або умисне вбивство при перевищенні меж необ­хідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, незважаючи на те, що винний раніше вчинив умисне вбивство без пом’якшуючих об­ставин. Немає складу злочину, що розглядається, і в разі, якщо кожне з вчинених вбивств було вчинене при пом’якшуючих обставинах, передбачених у статтях 116-118 КК.

При вчиненні злочину у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тіль­ки тих співучасників, яких ця ознака стосується (див. п. 17 ППВСУ «Про судову прак­тику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

1. Умисне вбивство, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетер­пимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК). Це випадки, коли винний не бажав, не хотів та і не вмів терпимо ставитися до людини іншої раси чи національності, або інших релігійних поглядів.

Доволі часто нетерпимість набуває характеру ненависті, що врешті-решт приводить особу до рішення із зазначених мотивів вбити іншу людину безвідносно до інших особистих мотивів. Таке рішення може визрівати досить довго, а може виникнути раптово, під впливом певних обставин, але підґрунтям його все одно є нетерпимість. Нетерпимість та ненависть є співвідносними поняттями. Нетерпимість охоплює більш широке коло мотиваційних почуттів. За своїм змістом нетерпимість включає ненависть, але не зводиться лише до цього відчуття. Наприклад, нетерпимість може відбивати стан постійного або переважного невдоволення щодо оцінки діяльності, яку здійснює людина іншої національності.

Застосований законодавцем термін «расовий» походить від слова «раса». Раса - велика група людей, що мають спільне походження і ряд характерних спільних фі­зичних особливостей, набутих у процесі історичного розвитку під впливом при­родних і соціальних умов існування (див. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. І. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. -

С.  1016). Представники одних рас можуть належати як до однієї, так і до різних національностей (наприклад, європеоїдна раса налічує декілька сот національностей) (див. Коряковцев, В. В. Постатейный, научно-практический комментарий к Уго­ловному кодексу Российской Федерации /В. В. Коряковцев, К. В. Питулько. - СПб.,

1.  - С. 221-222).

Термін «національний» традиційно пов’язують із поняттям «нація» - це історична спільнота людей, яка склалася на єдиній території за часи формування постійних еко­номічних зв’язків, мови, характеру (менталітету), культури (див. Современный словарь по общественным наукам / под общ. ред. О. Г. Данильяна, Н. И. Панова. - М. : Эксмо,

1.  - С. 276).

Термін «релігійний» відображає ставлення особи до релігії, яка являє собою: «По­гляди та уявлення, в основі яких лежить віра в існування надприродних сил - богів, духів, душ, в їхнє панування над світом. // Та чи інша віра; віросповідання» (див. Великий тлумачний словник сучасної української мови /уклад. і голов. ред. В. І. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. - С. 1024).

Мотив релігійної нетерпимості охоплює неприязнь особи до релігійної ідеології, релігійних об’ єднань, діяльності релігійних об’ єднань та їх представників, ставлення до служителів церкви та віруючих, що сповідують певну релігію або в межах однієї релігії представляють іншу конфесію тощо.

Для кваліфікації за п. 14 необхідно встановити, що потерпілий був позбавлений життя головним чином за те, що він належить до іншої раси, національності, релігії (чи конфесії). Що стосується приводів реалізації такого мотиву, то вони можуть бути різноманітними: правомірна або неправомірна поведінка особи, виконання потерпілим певних професійних завдань, побутові стосунки, аморальне життя тощо.

1. У випадках, коли винна особа, вчиняючи умисне вбивство, керувалася не од­ним, а декількома мотивами, судам належить з’ ясовувати, який із них був домінантним, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відпові­дальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках за­лежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мо­тиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство (див. п. 19 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).