Судова практика кваліфікує за ч. 1 ст. 115 КК випадки вбивства з помсти за не­сплату боргу, вбивство, вчинене при охороні особистого майна, а також вбивство на ґрунті того, що потерпілий без дозволу користувався майном винного. У цих випадках мотивом позбавлення життя є помста за матеріальну шкоду, заподіяну винному. Оскіль­ки останній в даних випадках, вчиняючи вбивство, ніякої матеріальної вигоди не одержує, його дії не можуть кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як вбивство з ко­рисливих мотивів.

Вбивство з помсти, незалежно від місця його вчинення, не може кваліфікуватися як вбивство з хуліганських мотивів.

1.  Одним із видів простого умисного вбивства є вбивство з ревнощів. Йдеться про випадки, коли винний відчував недовіру, сумніви стосовно чийого-небудь кохан­ня та вірності, що спонукало його вчинити вбивство.

Вбивство з ревнощів тягне відповідальність за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від того, чи були ревнощі обґрунтованими або уявними. Потерпілим у цих випадках може бути як особа, підозрювана або викрита в невірності, так і інші особи.

Вбивство з ревнощів не може вважатися простим і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК, якщо мають місце обтяжуючі обставини, передбачені ч. 2 ст. 115 КК. Наприклад, вбивство з ревнощів жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності, тягне за собою відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Вбивство з ревнощів може бути вчинене в стані сильного душевного хвилювання і підпадати під ознаки ст. 116 КК, яка повинна застосовуватися в цих випадках (див. коментар до ст. 116 КК).

1.  За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються випадки умисного вбивства, вчиненого на прохання потерпілого. Так, наявність ознак злочину, що розглядається, було встанов­лено в діях Б., який на прохання К. вбив його двома пострілами з рушниці.

Судова практика відносить сюди також випадки умисного вбивства з почуття жалю до потерпілого, унаслідок порушення правил караульної служби, порушення правил застосування зброї представником влади та деякі інші. Важливо, щоб у цих випадках виключалася наявність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 та статтями 116-118 КК.

1.  Чинне законодавство не розглядає як вбивство при обтяжуючих обставинах вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого за винятком вбивства малолітньої дитини, відповідальність за яке передбачено у п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Тому вбивство потерпілого, який внаслідок віку, стану здоров’я, сп’яніння, сну тощо не міг чинити опір вбивці, у разі відсутності ознак ч. 2 ст. 115 КК підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.

П. у стані сп’яніння повертався додому. Мешканець села А, який зустрівся йому на шляху, звернувся до нього з проханням допомогти відвести додому дуже п’ яного

С., котрий лежав на дорозі. П. намагався підняти С., але останній чинив опір, і між ними виникла бійка. Після того як їх розборонили, С. заснув у придорожньому кюве­ті. П. пішов додому, узяв там великий тупий предмет і, повернувшись до місця бійки, наніс сплячому С. тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер. ПВСУ визнав П. винним у вчиненні умисного вбивства без обтяжуючих та пом’якшуючих обставин (див. РП. - 1966. - № 8. - С. 99).

1.  Найбільш небезпечним видом убивства є умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, перелічених у пп. 1-14 ч. 2 ст. 115 КК. Для застосування ч. 2 ст. 115 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених в ній обтяжуючої обставини.

Перелік обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, є вичерпним і поши­реному тлумаченню не підлягає. Якщо умисне вбивство вчинено при обтяжуючих обставинах, зазначених у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115 КК, то при кваліфікації такого вбивства повинні бути зазначені всі пункти.

При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбив­ства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину (див. п. 18 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

1.  Пункт 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб. Умисне вбивство має кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх вбивство охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. На­явність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має (див. п. 5 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2).

Дії особи не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо не доведено, що її умисел був спрямований на позбавлення життя двох або більше осіб. У випадках, коли умисне вбивство двох або більше осіб не охоплювалося єдиним наміром винно­го, вчинене не містить ознак злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК і може квалі­фікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли умисел винного був спрямований на позбавлення життя двох або більше осіб, вбивство однієї людини і замах на життя іншої слід кваліфікувати за ст. 115 (частинами 1 або 2) та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій.

Так, М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час бійки з метою вбив­ства вдарив Д. вилами в голову, чим позбавив його життя. Продовжуючи злочинні дії, спрямовані на вбивство ще двох осіб, М. завдав удар у ліву бокову частину грудної клітини Б.І., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а коли останній разом зі своїм братом Б.В. почав тікати з місця події, М. з вилами в руках намагався наздо­гнати їх, але умисел до кінця не довів, оскільки потерпілим вдалося втекти і Б.І. було своєчасно надано медичну допомогу. Суд визнав М. винним у вчиненні замаху на умисне вбивство двох або більше осіб. ВСУ, скасувавши цей вирок, зазначив, що при кваліфікації вчиненого необхідно виходити з того, що в разі, коли при реалізації умис­лу на вбивство двох або більше осіб було позбавлено життя лише одну з них, цей склад злочину є закінченим і повинен мати самостійну кваліфікацію (див. ВВСУ. - 2002. - № 3. - С. 16-17).

Замах на вбивство двох або більше осіб, який не привів до смертельних наслідків, кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Судова практика виходить з того, що вбивство двох осіб не може кваліфікуватися як вчинене при обтяжуючих обставинах, якщо одне з них вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого, при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

1.  Під убивством малолітньої дитини, відповідальність за яке передбачене п. 2

ч.  2 ст. 115 КК, розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака є наявною тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (див. п. 6 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

Якщо ж унаслідок сумлінної помилки він не усвідомлював, що потерпілому не виповнилося 14 років і не міг це усвідомлювати, кваліфікація за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

1.  Вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2

ч.  2 ст. 115 КК) припускає, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої. Особа, яка не знала про вагітність потерпілої, не може нести відповідальність за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Застосування п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не залежить від тривалості вагітності та життєздатності плода. Мотиви даного виду вбивства можуть бути різними.

1.  Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трима­лася з метою спонукання її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК. Разом з тим мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із даним злочином (це можуть бути ба­жання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення, тощо).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручни­ка, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і п. 3 ч. 2 ст. 115 КК (див. п. 7 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2, а також коментар до ст. 147 КК).

1.  Вбивство викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) має місце, коли потерпілого було захоплено та переміщено з того місця, де він знаходився. Вбивство може бути вчинене як при переміщенні людини, так і в місці, де у подальшому потерпілий утри­мується. Суб’єктом вбивства може бути як сам викрадач, так і інша особа, яка усві­домлює, що позбавляє життя викрадену людину. Дії особи, яка вчинила викрадення людини, утримувала потерпілого та умисно його вбила, кваліфікуються за ч. 3 ст. 146 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків і п. 3 ч. 2 ст. 115 КК (див. також коментар до ст. 146КК).
2.  У пункті 4 ч. 2 ст. 115 КК передбачається відповідальність за вбивство, вчине­не з особливою жорстокістю. Для притягнення до відповідальності необхідно вста­новити наявність не просто жорстокості, яка фактично має місце при кожному умис­ному вбивстві, а особливої жорстокості.

Про особливу жорстокість може свідчити сам спосіб вчинення вбивства. Вчиненим з особливою жорстокістю є вбивство, здійснене способом, особливо болісним для вбитого. Так, В. з помсти вирішив вбити Ф. шляхом спалення тимчасової споруди, де спала потерпіла. Він попередньо обрізав електропроводку, підставив під двері дошку як підпору, котра перешкоджає відчинити двері зсередини, і, знаючи про те, що Ф. зазвичай спить, розташовуючись головою до вікна, розбив ломом віконне скло, вилив через нього з трилітрової банки бензин та підпалив його. Коли приміщення зайняло­ся полум’ям, В. втік з місця події. Тільки випадок урятував потерпілу, яка одержала тяжкі опіки. Дії В. було кваліфіковано як замах на вбивство з особливою жорстокістю (див. СП. - К., 1998. - С. 37).