До випадків вбивства з особливою жорстокістю практика відносить також засто­сування для позбавлення життя потерпілого електроструму, оскільки такі дії поєдна­ні зі спричиненням особливих страждань. Так А., вирішивши вбити дружину, спеці­ально виготовив електропровід зі штепсельними вилками на двох кінцях. Скористав­шись тим, що дружина спала в ліжку, А. ввімкнув провід в електромережу, а іншим кінцем, де була вилка, став доторкуватися до обличчя, шиї, рук та інших частин тіла потерпілої. Рятуючись, потерпіла почала кричати і сусіди, що збіглися на її крики, не дали можливості А. довести злочин до кінця (див. СП. - К., 1998. - С. 45).

Судова практика розцінює як особливу жорстокість й застосування тортур і мор­дувань для позбавлення потерпілого життя. Так, ВСУ визнав правильною кваліфікацію умисного вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю, оскільки під час позбав­лення потерпілого життя йому було нанесено протягом тривалого часу (більше годи-
 

ни) численних ударів руками і ногами в життєво важливі частини тіла і голову, вна­слідок чого потерпілий зазнав особливих страждань (див. РП. - 1973. - № 1. - С. 108).

Застосування для вбивства отруйних речовин, які спричиняють потерпілому пе­редсмертні страждання, також слід кваліфікувати як умисне вбивство з особливою жорстокістю.

Узагальнюючи ці положення, ПВСУ в постанові від 7 лютого 2003 р. вказав, що умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, по- збавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних страждань (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, морду­вання, мучення, у тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоак­тивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних пере­живань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань (див. абз. 1 п. 8 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

У всіх випадках особлива жорстокість дій, які здійснює винний, має охоплюватися його умислом. У судовій практиці неодноразово зазначалося, що кількість поранень при вбивстві або замаху на нього само по собі не є обставиною, яку в усіх випадках слід роз­глядати як свідчення вчинення вбивства з особливою жорстокістю. Нанесення численних поранень при вбивстві належить до ознак особливої жорстокості лише у випадках, коли встановлено, що таким шляхом винний умисно завдав потерпілому особливих страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчле­нувала труп (див. абз. 2 п. 8 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

Необхідно враховувати, що, визнаючи засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд повинен навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. При цьому слід зазначити, що поняття «жорсто­кість» не є медичним, тому встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції судово-медичної експертизи. Це питання вирішується слідчими та судовими органами.

Мотиви, якими керувався суб’єкт, вчиняючи вбивство з особливою жорстокістю, можуть бути різними. Разом із тим умисне вбивство в стані сильного душевного хви­лювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК), або матір’ю своєї ново­народженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), квалі­фікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості (див. абз. 3 п. 8 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

1. Вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, перед­бачене в п. 5 ч. 2 ст. 115 КК. Йдеться про такі способи вбивства, коли з позбавленням життя однієї людини створювалася реальна небезпека позбавлення життя інших осіб. ПВСУ в постанові від 7 лютого 2003 р. роз’яснив, що як учинене способом, небез­печним для життя багатьох осіб, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною (див. абз. 1 п. 9 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2). Прикладами вчинення такого злочину може бути вбивство шляхом пострілу у натовп, підпал приміщення, де крім потерпілого знахо­дилися інші особи, організація аварії автомашини, у якій їхали кілька осіб тощо.

Вказівку закону про небезпеку для життя багатьох осіб слід розуміти як небез­пеку спричинення смерті не тільки потерпілому, а ще хоча б одній людині. Пункт 5

ч.  2 ст. 115 КК застосовується і тоді, коли з урахуванням використаних знарядь вбив­ства (наприклад, кидання ножа в людину, що стоїть у натовпі, використання вибухових пристроїв) небезпека загрожувала життю однієї особи, але міг постраждати будь-хто, хто знаходився в цьому місці.

Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, може виражатися як у прямому, так і в непрямому умислі. Винний усвідомлює, що обраний ним спосіб вбивства є небез­печним для життя багатьох осіб. При вчиненні злочину, що розглядається, винний може діяти з прямим умислом, спрямованим на вбивство певної особи, свідомо припускаючи небезпеку для життя багатьох людей. Так, у справі П. ВСУ зазначив, що суб’єктивна сторона при вчиненні цього виду вбивства полягає у поєднанні прямого умислу на вбивство певної особи або кількох осіб і непрямого умислу щодо можливості спричи­нення смерті іншим особам (див. СП. - К., 1998. - С. 125). Проте не виключена наявність тільки непрямого умислу, коли винний свідомо припускає таку можливість, не маючи за мету вбити конкретну особу (наприклад, неприцільне стріляння в місці, де знаходи­лося багато осіб, що спричинило смерть однієї з них). Якщо винний не усвідомлював, що при вчиненому ним вбивстві об’єктивно існувала небезпека для життя багатьох осіб, його дії не можуть бути кваліфіковані за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

У разі, коли винний, позбавляючи життя певну особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, у той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК (див. абз. 2 п. 9 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2).

Фактичне позбавлення життя тільки однієї людини не виключає застосування п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, якщо спосіб убивства був небезпечний для життя багатьох осіб. У тих випадках, коли дії винного, спрямовані на вчинення злочину зазначеним спо­собом, взагалі не привели до настання злочинного наслідку, відповідальність настає за замах на вчинення злочину, що розглядається.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб, було позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пп. 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо було заподіяно шкоду її (їх) здоров’ю - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень (див. абз. 3 п. 9 ППВСУ «Про судову прак­тику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

Відповідальність настає також за правилами сукупності злочинів у тих випадках, коли вбивством, вчиненим способом, небезпечним для життя багатьох осіб, заподіяно шкоду не тільки особі, а й іншим інтересам, причому шкода розглядається як само­стійний злочин. Наприклад, винний, що вчинив вбивство особи шляхом підриву авто­мобіля, де знаходилися інші особи, які одержали поранення, має нести відповідаль­ність за злочин, що розглядається, і за знищення або пошкодження майна.

1. Вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли вин­ний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними папера­ми, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою по­дальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для транс­плантації, незаконної торгівлі тощо) (див. абзаци 1, 2 п. 10 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).

При такому вбивстві корисливі мотиви повинні виникнути до вчинення злочину. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається (див. абз. 4 п. 9 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2). Таке діяння слід кваліфікувати як умисне вбивство за ст. 115 КК (частинами 1 або 2) та відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

Для кваліфікації дій винного як вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи був позбавлений життя власник майна або інша особа. Важливо те, що це вчинено для отримання матеріальної вигоди. Не має значення, чи мав винний у вбивстві на меті одержати матеріальну вигоду для себе або для інших осіб.

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. У тих випадках, наприклад, коли вбивця не зміг одержати внаслідок вбивства матеріальну вигоду через відсутність майна або не встиг одержати це майно, то склад даного злочину буде в наявності, оскільки мотивом вбивства була корисливість.

Судова практика справедливо кваліфікує за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також випадки вбивства з метою позбавлення від сплати аліментів, ухилення від сплати боргу, вбив­ство сином свого батька з побоювання, що останній скасує заповіт на його користь і позбавить його спадкового майна тощо.

За відсутності корисливого мотиву вбивство не може бути кваліфіковане за п. 6