1.  Об’єктивна сторона злочину полягає в легалізації (відмиванні) коштів чи май­на, одержаних злочинним шляхом. Вона може виражатися в таких діях: 1) набутті, володінні або використанні коштів чи іншого майна, що були одержані внаслідок вчинення зазначеного у примітці до ст. 209 КК предикатного діяння, або у здійсненні фінансової операції чи правочину з такими предметами; 2) вчиненні дій, спрямованих на приховання чи маскування злочинного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезна­ходження, переміщення.
2.  Під набуттям коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення пре­дикатного діяння, та володінням ними потрібно розуміти відповідно одержання їх у фактичне володіння або перебування їх у господарському віданні за недійсними правочинами (якими одержанню таких коштів чи майна або володінню ними надано правомірного вигляду і тим самим - нібито легального статусу їм самим), тобто на­буття особою права власності (володіння) на такі кошти чи майно при усвідомленні нею, що вони одержані іншими особами злочинним шляхом.
3.  Використання коштів або іншого майна, одержаних внаслідок вчинення пре­дикатного діяння, - це таке їх використання чи розпорядження ними, яке може бути і не пов’язане із вчиненням фінансової операції чи правочину з ними. Зазначені кошти чи майно можуть бути використані, зокрема, при здійсненні легальної господарської діяльності, у тому числі підприємницької: 1) будь-яке інвестування зазначених коштів або іншого майна у господарську діяльність (внесення їх до статутного фонду такого суб’єкта або безоплатна передача йому, інвестування у спільну господарську діяльність тощо); 2) придбання за такі кошти сировини, продукції, іншого майна для викорис­тання у господарській діяльності; 3) використання такого майна як напівфабрикатів, сировини тощо. Використання зазначених коштів та майна може бути як пов’язане, так і не пов’ язане з їх відчуженням, тобто з передачею іншим особам (див. п. 9 зазна- ченоїППВСУ). Як окремі види такого використання у ст. 209 КК виділяються вчинен­ня фінансової операції і правочину.
4.  Під вчиненням фінансової операції відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р. (у редакції Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258-УІ) розуміються будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. У попередній редакції цього Закону передбачався перелік таких операцій, однак він не був вичерп­ним і тому його виключення із тексту ст. 1 Закону зберігає широке розуміння фінан­сової операції, відповідно до якого це можуть бути різні види фінансових операцій, передбачених нормативно-правовими актами. У аспекті легалізації коштів чи іншого майна фінансова операція широко тлумачиться і за суб’єктним складом - така опера­ція може здійснюватися за допомогою як суб’єкта фінансового моніторингу, так і будь- яких суб’єктів господарювання (див. п. 6 зазначеної ППВСУ).
5.  Вчинення правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчи­нення предикатного діяння, - це вчинення з ними будь-якого правочину, тобто дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’ язків (ст. 202 ЦК), у визначеному цим Кодексом порядку незалежно від його виду - односторон­нього, дво- чи багатостороннього.
6.  Під вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування злочинного по­ходження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення слід розуміти будь-які незаконні дії, спрямовані на те, щоб унеможливити або утруднити встанов­лення факту одержання коштів або іншого майна внаслідок вчинення предикатного діяння (звідки, з якого джерела з’явилися предмети, куди потім вони переміщались, в чиєму володінні знаходились, хто є їх дійсним власником тощо), приховати чи за­маскувати «справжній характер» майна.

Такі дії можуть бути спрямовані на: зміну правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отримання фіктивних документів на придбання майна; вчинення цивільно-правових угод (удава­на купівля у комісійному магазині, ломбарді тощо); оформлення права власності на підставних осіб; укладення фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг - юридичних, аудиторських та ін.; внесення коштів на банківські рахунки юридичних і фізичних осіб, у тому числі в офшорних зонах; переміщення коштів з одного рахунка на інший - за умови, що всі зазначені дії не були способом вчинення предикатного діяння (див. п. 8 зазначеної ППВСУ).

1.  Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 209 КК. За змістом цієї статті відповідальність настає і в тих ви­падках, коли винна особа вчиняє лише одну фінансову операцію чи правочин з одер­жаними внаслідок вчинення предикатного діяння коштами або майном.
2.  Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел, який характеризується усві­домленням винною особою того, що певні кошти чи інше майно одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння. Таке усвідомлення може бути пов’ язане з винесенням судом обвинувального вироку за первинний злочин, про що знає особа, або базуватись на знаннях фактичних даних про походження коштів чи іншого майна від суспільно небезпечного протиправного діяння (за відсутності знань про судовий вирок або самого вироку).

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета легалізації - надан­ня правомірного вигляду володінню, користуванню чи розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 КК, або приховання чи маскування їх злочинного походження, володіння ними, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або прав на них.
 

У судовій практиці траплялося помилкове визнання наявності мети легалізації у випадках, коли фактично дії вчинювались з іншою метою. Наприклад, Київським районним судом м. Харкова С. був засуджений за ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 190 і ч. 2 ст. 209 КК за те, що з використанням підробленого документа зареєстрував фір­му з метою прикриття незаконної діяльності, а потім фактично прикриваючись нею заволодів чужими грошима, які легалізував шляхом вчинення фінансових операцій. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ скасувала вирок у части­ні засудження С. за ч. 2 ст. 209 КК, мотивуючи це тим, що фінансові операції С. здій­снив не з метою легалізації коштів, а з метою безперешкодного заволодіння ними (див. Ухвалу від 11 листопада 2003 р. //РВСУ. - 2004. - Вип. 1 (8). - С. 97-99). В іншій справі було встановлено, що О. шляхом зловживання службовим становищем заволо­діла чужими грошима у розмірі 8835 грн (за що була засуджена за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК), із яких 4761 грн легалізувала шляхом перерахування за придбану нею побутову техніку та комунальні послуги, за що була засуджена Печерськиим районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 209 КК. Апеляційний суд м. Києва скасував вирок щодо О., посилаючись на відсутність у діях О. мети легалізації (відмивання) коштів, а отже і складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК у цілому. Із цим погодилась Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ, розглянувши справу за касаційним поданням прокурора (див. Ухвалу від 17 березня 2005р. //РВСУ. - 2005. - Вип. 2 (11). - С. 110-111). Змістовним виглядає і сам заголовок, під яким ВСУ опублікував витяг із цієї Ухвали: «Використання коштів, здобутих злочинним шляхом, для задоволення особистих потреб саме по собі не утворює складу злочину, передбаченого ст. 209 КК».

1.  Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку. Залежно від того, чи вчиняла особа предикатне діяння, вирішується питання щодо форм вчинення цього злочину, у яких вона може бути суб’єктом. По-перше, особа, котра не вчиняла пре­дикатного діяння, може бути суб’єктом злочину при його вчиненні у формі будь-якої з дій, визначених ч. 1 ст. 209 КК, за умови, що вона усвідомлювала факт одержання коштів або майна іншими особами шляхом вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння. По-друге, особа, яка вчинила предикатне діяння, відповідає лише за вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, а також за вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на них, джерела їх походжен­ня, місцезнаходження, переміщення, а за використання таких коштів або майна - лише в разі, коли воно полягало у вчиненні фінансової операції чи правочину (див. п. 15 зазначеної ППВСУ).

Особа, яка брала участь як виконавець чи співучасник у здійсненні первинного злочину, внаслідок вчинення якого були одержані кошти чи інше майно, а потім лега­лізувала їх, несе відповідальність за сукупністю цих злочинів.

1.  У частині 2 ст. 209 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені час­тиною першою цієї статті, вчинені: 1) повторно (див. ст. 32 КК і коментар до неї);

1. за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК і коментар до неї); 3) у велико­му розмірі, тобто коли предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч н. м. д. г. Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 комента- ря до ст. 199 КК.

Під тими самими діями, вчиненими повторно, слід розуміти вчинення цього зло­чину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1, 2 або 3 ст. 209 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, вста­новленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 209 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікуєть­ся за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні - за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) по­вторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінально­го законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові на­слідки» від 4 червня 2010 р. № 7).