Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв началь­никові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби -

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

            Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби -

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.
 

         Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.

             Безпосереднім об’єктом злочину є порядок беззастережної покори начальнику, яка встановлена у Збройних Силах і забезпечує начальнику можливість керувати ді­яльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби. Додатковим об ’єктом є жит­тя, здоров’я та особиста недоторканність начальника. Злочин посягає на можливість командира (начальника) у будь-яких умовах виконувати свої обов’ язки і твердо керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.

             З об’єктивної сторони злочин може мати такі форми: 1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошко­дженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 1 ст. 405 КК); 2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконаниям ним обов’язків з військо­вої служби (ч. 2 ст. 405 КК).

Під погрозою щодо начальника слід розуміти такий вплив на начальника, який має на меті залякати його вчиненням вбивства, спричиненням тілесних ушкоджень чи нанесенням побоїв, або знищенням чи пошкодженням його майна з метою добитися від нього в інтересах того, хто погрожує, відмови від належного виконання обов’язків з військової служби. Для складу цього злочину необхідно, щоб погроза була адресована начальнику; була висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби; полягала в залякуванні вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень чи по­боїв або знищенням чи пошкодженням його майна; була реальною.

При відсутності однієї із вказаних ознак відсутній і склад розглядуваного злочину.

Погроза є формою психічного насильства над начальником. Вона може виявляти­ся у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого. Реальність погрози визначається у кожному конкретному випадку із врахуванням обставин справи, зокрема, із врахуванням форми її висловлення, можливості реалізувати по­грозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, впливу її на начальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути обумовлені цією погрозою. Нере­альною є погроза, якщо її здійснення обумовлено обставинами, які зараз відсутні, а можливість їх настання в майбутньому непевна та не залежить від підлеглого чи начальника (наприклад, погроза вбити начальника на фронті, коли почнеться війна).

Під погрозою вбивством слід розуміти виражений зовні та доведений до потерпі­лого намір позбавити його життя.

Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв слід розуміти погрозу заподіяння начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров’я потерпілого на кваліфікацію не впливає.

Під погрозою знищення майна слід розуміти виражені зовні та доведені до потер­пілого нахвалення призвести його майно в стан, при якому його неможливо буде використати за цільовим призначенням. У той же час протидія законній діяльності начальника може здійснюватися і шляхом погрози пошкодження майна. При цьому вартість ремонту майна, яке особа погрожувала пошкодити, може дорівнювати або перевищувати його вартість. Іншими словами, ступінь суспільної небезпечності таких дій може дорівнювати або навіть перевищувати ступінь суспільної небезпечності зло­чину, вчиненого шляхом погрози знищення майна начальника.

Це означає, що погроза пошкодження майна за певних обставин може вплинути на психіку потерпілого так, що протидія його законній діяльності буде більш ефек­тивною.

Під майном слід розуміти як рухоме (носильні речі, автомашини, мотоцикли, ху­добу тощо), так і нерухоме (жилий будинок, дача, плодовоягідні та інші насадження, посіви тощо) майно.

             Судова практика не розглядає як військовий злочин погрозу, висловлену начальнику у зв’язку із вчиненням ним неправомірних дій, а також таких, що не відповідають інтересам військової служби.

             Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу «я тобі покажу» тощо не містять конкретної форми залякування і не можуть бути визнані злочином, що коментується.

             Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику або через інших осіб. В останньому випадку обов’язково має бути встановлено, що винний бажав, щоб погроза була відома начальнику.

             Погроза вважається закінченим злочином з того моменту, коли начальник, на адресу якого вона була висловлена, сприйняв її.

             Із суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється тільки з прямим умислом: вин­ний усвідомлює, що погрожує начальнику вбивством, спричиненням тілесних ушко­джень, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна, і бажає, щоб ця погроза була сприйнята начальником.

             Суб’єктом злочину є військовослужбовець, підлеглий по службі чи військовому званню особі, якій він погрожує.

             Якщо погроза є складовою частиною вчинення опору начальнику або приму­шення, то такі дії необхідно кваліфікувати тільки за ст. 404 КК. Не створює самостійного складу злочину і погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо начальника (ч. 2 ст. 405 КК).

             До частини 2 ст. 405 КК віднесені такі злочинні дії, як заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби.

             Тілесними ушкодженнями називаються протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, яким порушено анатомічну цілість або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого при посяганні на здоров’я.

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експер­тизою. При цьому ступінь тяжкості тілесних ушкоджень на кваліфікацію не впливають.

Побої - це неодноразові удари, що наносяться одночасно одному потерпілому.

Іншими насильницькими діями можуть бути викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо. Одним з обов’язкових компонентів насильницьких дій є безпосередній фізичний вплив на потерпілого.

             Спричинення начальнику тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася його смерть, кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 405 та ч. 2 ст. 121 КК).

Умисне вбивство начальника у зв’ язку з виконанням ним обов’ язків з військової служ­би при відсутності ознак опору та примушення кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

            Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння начальнику тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій.

            Вказані дії щодо начальника характеризуються умисною формою вини. Злочин має бути пов’язаний зі службовою діяльністю начальника. Насильство щодо начальника з мотивів ревнощів, заздрості, особистої неприязні та з інших причин, не пов’язаних зі службовою діяльністю начальника і порушенням військового правопорядку, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 405 КК.

            Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 3 ст. 405 КК, становлять дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені групою осіб, або в умовах воєнного стану, або в бойовій обстановці.

            Для наявності групи як кваліфікуючої ознаки не обов’язково, щоб між винни­ми відбулась попередня домовленість. Спільність умислу і сумісність дій можуть виникнути під час вчинення злочину. Необхідно тільки, щоб кожна особа усвідомлювала, що вона робить.

            Застосування зброї означає безпосередній вплив холодною чи вогнепальною, а також іншою стрілецькою зброєю, яка є у винного, на осіб, стосовно яких вчиню­ються злочинні дії. Зброя в цих випадках використовується як засіб психічного чи фізичного насильства (стосовно зброї див. коментар до ст. 404 КК).

            Про поняття воєнного стану та бойової обстановки див. коментар до ст. 401 КК.