Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, від­пустки або з лікувального закладу -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
 

             Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

             Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

             Об’єктом цього злочину є встановлений у Збройних Силах Укр аїни порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов’язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов’язок (статті 298, 312, 340 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р.).

             З об’єктивної сторони злочин полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від проходження військової служби або у нез’явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовець, який вчиняє дезертирство, протизаконно припиняє виконувати свій конституційний обов’язок (статті 17, 65 Конституції Укр аїни) щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Дезертирство є тривалим злочином і починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби значення не має. Повернення дезертира до місця служби або його прибуття до органів влади з явкою з повинною на кваліфікацію злочину не впливає. Фактична тривалість ухилення від військової служби може мати значення лише при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього діяння та призначенні покарання. Готування та замах на дезертирство можливі лише до моменту самовіль­ного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готуван­ня може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза межами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків тощо).

Замах на дезертирство можливий у вигляді умисних дій, беспосередньо спрямо­ваних на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба до втечі).

Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення час­тини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, незалежно від його тривалості, по­вернувся до частини чи з’явився до органів влади, у діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з’ явлення із зізнанням.

             Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби. Мета може виникнути у військовослужбовця перед залишенням частини або в про­цесі вчинення самовільного залишення частини, при поверненні в частину з відря­дження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків з військо­вої служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від строку його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає. Об’єктивними даними, що підтверджують дійсні наміри військовослужбовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбання військовослужбовцем для себе фіктивних документів, проживання під чужим іменем і приховування своєї належності до військових формувань, проживання на нелегальному становищі тощо.

Мотиви дезертирства можуть бути різноманітними: небажання виконувати обов’язки з військової служби, причини сімейного та побутового хар актеру, намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо.

             Суб’єктами злочину можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні (Поло­ження про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України: затв. Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.; ППВСУ «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 р. № 15), курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військовослужбовці, які проходять службу за контрактом.

Особи, що відбувають кримінальне покарання в дисциплінарному батальйоні або відбувають дисциплінарний арешт на гауптвахті, за своїм правовим статусом є військовослужбовцями і несуть усі обов’язки з військової служби, покладені на них законами та військовими статутами. Тому у разі втечі з місця служби (гауптвахти чи дисциплінарного батальйону) з метою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідальність за дезертирство (ППВСУ «Про практику направлен­ня військовослужбовців, що скоїли злочин, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р.).

             Частина 2 ст. 408 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види дезертирства - дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб, що складають підвищену небезпеку для військового правопорядку.

Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).

Слід врахувати, що дезертирство зі зброєю кваліфікується за ч. 2 ст. 408 КК лише у тому випадку, коли відсутні ознаки викрадення зброї (ст. 410 КК), тобто залежно від умислу винної особи.

Дезертирство за попередньою змовою групою осіб передбачає дії двох і більше військовослужбовців, об’єднаних спільним умислом та метою зовсім ухилитися від виконання обов’язків військової служби. При груповому дезертирстві кожний військо­вослужбовець усвідомлює, що він дезертирує разом з іншими військовослужбовцями у складі групи, про що між ними була досягнута попередня змова (див. коментар до ст. 28 КК).

          Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.