Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або ненаправ- лення військовою службовою особою до органу досудового розслідування по­відомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, -

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

             Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

          Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

(Стаття 426 в редакції Закону України № 4652-УІ від 13 квітня 2012 р.)

             Об’ єкт злочину - встановлений порядок здійснення військовими командирами (начальниками) своїх функцій. Суспільна небезпека злочину полягає: у заподіянні шкоди порядку несення військової служби; у потуранні вчиненню злочинних дій під­леглими військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів або працівниками і службовцями Збройних Сил Укр аїни у зв’язку з виконанням службових обов’ язків.

             З об’єктивної сторони даний злочин може вчинятися тільки шляхом бездіяль­ності.

Бездіяльність військової влади полягає у невчиненні службовою особою дій, які вона могла і повинна була зробити в силу покладених на неї законами, військовими статутами й іншими нормативними актами обов’язків. Бездіяльність влади може про­явитися також і в неперешкодженні порушенням закону, військового обов’язку, вій­ськового порядку іншими особами, якщо відвернення таких дій входило до обов’язків службової особи.

             Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК передбачає відповідальність за три самостійних види бездіяльності військової влади: 1) умисне неприпинення злочину, що вчиняється під­леглим; 2) ненаправлення до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення; 3) інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.

Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінченими з мо­менту невиконання військовою службовою особою обов’ язків по припиненню зло­чину, що вчиняється підлеглим, або по направленню повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення. Третій вид бездіяльності військової влади належить до злочинів з матеріальним складом та вважається закінченим з моменту настання істотної шкоди.

Про істотну шкоду див. коментар до ст. 423 КК. Для наявності складу злочинної бездіяльності слід встановити: 1) чи було на дану службову особу покладено обов’язок виконувати певні дії, невчинення яких ставиться їй за вину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість в конкретних умовах виконати необхідні дії; 3) чи дійсно не були виконані обов’язки службовою особою.

             Відповідно до ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України України від 24 березня 1999 р. на командирів (начальників) покладено обов ’язок про­водити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини, аналізувати стан військової дисципліни і об ’єктивно доповідати про все старшому командирові (начальникові).

При цьому не має значення, вчинено підлеглим військове кримінальне правопо­рушення чи загальнокримінальне. У той же час неприпинення злочину, вчиненого
 

сторонньою особою, дії якої ком андир (начальник) контролювати не зобов’язаний, не можна кваліфікувати за ст. 426 КК. В окремих випадках така бездіяльність військової влади, якщо вона виражалася в порушенні будь-яких спеціальних правил (наприклад, статутних правил вартової служби, несення бойового чергування тощо), утворює інший військовий злочин.

             Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, може виражатися в непри- пиненні правопорушень, що не є злочинами, у неприйнятті відповідних заходів до приведення військ у стан бойової готовності, незабезпеченні виконання бойових завдань тощо. Обов’язковою ознакою цього складу злочину є заподіяння істотної шкоди.

             Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини. Особа усвідомлює, що її дії (бездіяльність) суперечать інтересам військової служби, отже, усвідомлює її суспільно небезпечний характер, але бажає діяти саме так. Пси­хічне ставлення до настання істотної шкоди (ч. 1) і тяжких наслідків (ч. 2) може характеризуватися і необережною формою вини.

Мотиви та мета бездіяльності військової влади на кваліфікацію злочину не впливають, однак можуть враховуватись при призначенні покарання.

             Суб’єктом злочину можуть бути командири (начальники) як за службовим становищем, так і за військовим званням або інші службові особи. Для складу зло­чину не має значення, постійно чи тимчасово військовослужбовець виконує обов’язки командира (начальника).

             Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 423 КК.

             Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.