Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловжи­вання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду, -

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

             Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

             Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

          У статтях 423-426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяж­кими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 423 в редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

             Військові посадові злочини є спеціальним видом відносно відповідних загальнокримінальних посадових злочинів, тому, аналізуючи їх, необхідно виходити з тих положень, котрі розкривають загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки службо­вих злочинів, що відображені у відповідних статтях чинного Кодексу.

             Об’ єкт злочину - встановлений порядок здійснення військовими командирами (начальниками) своїх функцій.

             З об’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем вій­ськової службової особи (ч. 1 ст. 423 КК) характеризується такими діями: 1) незаконним використанням транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна;

                        незаконним використанням підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам;

                        інше зловживання владою або службовим становищем.

Під зловживанням владою слід розуміти використання службовою особою, що має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав відносно пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами.

Зловживання службовим становищем - більш широке поняття і охоплює також і зловживання владою. Під ним розуміється будь-яке навмисне використання службо­вою особою, що має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою.

Службова особа при зловживанні в будь-якій формі намагається скористатися своїм службовим становищем, яке охоплює наявність як передбачених законами та іншими нормативними актами повноважень (обов’язків і прав), так і фактичних мож­ливостей, котрі надає йому сам авторитет посади. При всіх умовах дії винного повин­ні бути такими, які він міг вчинити виключно внаслідок займаного службового по­ложення і які за своїм змістом суперечать службовим інтересам.

Вчиненими всупереч інтересам служби слід вважати дії, що не викликаються службовою необхідністю, порушують службовий обов’язок, суперечать вимогам законів та інших нормативних актів. Під інтересами служби необхідно розуміти перш за все інтереси держави взагалі. Тому порушення покладених на службову особу обов’язків не може бути виправдано його посиланнями на службову необхідність для конкретної військової частини всупереч чи на шкоду інтересам інших військових частин або держави в цілому. Не виключається відповідальність і тоді, коли злочинні дії вчиняються з неправильно зрозумілих інтересів служби.

Характерною особливістю зловживання, яке здійснюється військовою службовою особою, є те, що воно завжди проявляється в дії, у бездіяльності цей склад злочину проявитися не може.

До транспортних засобів належать автомашини (легкові та вантажні), автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, екскаватори, авто- і електронавантажувачі, транспортні засоби для перевезення рідин (цистерни, пожежні машини, поливальні машини та ін.), літаки, гелікоптери, кораблі, катери, залізничний рухомий склад, якщо вони належать військовому відомству або тимчасово перебувають у його віданні.

Незаконність використання транспортних засобів полягає у тому, що викорис­товуються вони не для виконання службових цілей, а для задоволення власних інте­ресів службової особи чи потреб третіх осіб. При цьому для кваліфікації за ст. 423 КК не має значення, здійснювались ці дії з метою збагачення (наприклад, для перевезен­ня громадян за гроші) чи з метою ухилилення від оплати відповідних послуг (наприклад, для перевезення власних речей чи сім’ї в інший населений пункт).

До споруд відносяться житлові будинки, ангари, гаражі, майстерні тощо, що належать військовому відомству або перебувають у його віданні. Незаконність їх використання може полягати, наприклад, у передачі їх у тимчасове користування комерційним структурам чи фізичним особам, наприклад, під офіс, склад та інше всупереч установленому порядку.

До іншого військового майна можна віднести сховища, палатки, польові кухні, радіостанції, надувні плоти, понтони та ін., що належать військовому відомству або знаходяться у його віданні.

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам може виражатися у залученні підлеглих для супроводження або доставки в певне місце особистих речей (багажу), обробки присадибних ділянок, будівництва та ре­монту будинків, квартир, дач, для їх охорони, роботи в комерційних структурах інших осіб та ін.

Для складу злочину не має значення, будуть надані послуги, що вимагаються, самому начальнику, його родичам чи іншим особам, серед яких можуть бути родичі вищестоящого начальника, знайомі, сусіди, приятелі. Якщо такими іншими особами
 

є самі вищестоящі начальники, то вони, за наявності ознак цього злочину, повинні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, що організували надання таких послуг, - як організатори.

При цьому необхідно, щоб розпорядження військового начальника було незаконним, тобто вимагало від підлеглого вчинення таких дій, які не відносяться до його служ­бових обов’язків.

До підлеглих можуть відноситися як військовослужбовці, так і робітники та служ­бовці, що працюють під керівництвом військових начальників.

             Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння внаслідок злочинних дій істотної шкоди.

Істотна шкода може мати різні конкретні прояви як матеріального, так і немате­ріального характеру. Питання, чи вважати шкоду істотною, у кожному випадку вирі­шується залежно від обставин справи. Проте необхідно обов’язково враховувати, що приміткою 2 до ст. 423 КК визначено поняття істотної шкоди, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, котрі можуть бути спричинені військовій частині, цивільній організації, установі чи підприємству, окремим військовослужбовцям чи цивільним особам.

Істотною шкодою може також бути визнано підрив у частині військової дисциплі­ни (наприклад, самовільне залишення частини одним чи кількома військовослужбов­цями у відповідь на незаконні дії військового начальника, ігнорування наказів начальників з тих же мотивів), невиконання бойової задачі, виведення з ладу військо­вої техніки, порушення особистих чи майнових прав громадян, спричинення шкоди життю та здоров’ю потерпілих та ін.

             Із суб’єктивної сторони такий злочин є умисним. Відношення винного до наслідків є однією з обов’ язкових ознак складу даного злочину і може виражатися у формі як умислу, так і необережності. Можливі випадки, коли форми вини щодо дій та наслідків збігаються, або коли вони не збігаються (умисел - до дій, необережність - до наслідків). Обов’ язковими ознаками злочину є вчинення іншого зловживання владою або службовим становищем з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. При цьому достатньо наявності хоча б однієї з цих ознак.

Корисливі мотиви полягають у бажанні службової особи отримати матеріальну вигоду: гроші, майно, звільнитися від сплати якихось платежів тощо.

Дії з приховування розкрадання, вчиненого службовою особою з використанням службового становища, повністю охоплюються складом злочину розкрадання і додаткової кваліфікащї за ст. 423 КК не потребують.

Під іншими особистими інтересами слід розуміти мотиви, що суперечать інтересам військової служби і не сумісні з нею - кар’єризм, протекціонізм, прорахунки в служ­бі, намагання отримати взаємну послугу, приховати свою бездіяльність, бажання уникнути покарання, розправитися за критику, помститися та ін.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти такі, що не охороняються в даному кон­кретному випадку законом. Третіми особами можуть бути родичі, друзі, знайомі, ви­щестоящі начальники, котрі бажають разом з цією конкретною особою скористатися її службовим становищем. Зловживання в інтересах третіх осіб проявляється, наприклад, у наданні цим особам певних послуг.

            Суб’єкт цього злочину визначено у примітці 1 до ст. 423 КК. Ним може бути військовий начальник або інший військовослужбовець, що обіймає постійно чи тимчасово посади, пов’ язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміні­стративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки за спеціальним до­рученням повноважного командування.

Усі ці особи наділені правом здійснювати по службі дії, що мають юридичне значення.

Усі начальники є службовими особами. При цьому військовослужбовець може бути начальником як у зв’язку із займаною ним посадою, так і за військовим званням. Приблизний перелік військових службових осіб наведено у розділах 1, 3, 7, 9-12 Статуту внутрішньої служби України від 24 березня 1999 р., розділах 1-3 Дисциплінарного статуту України від 24 березня 1999 р., розділах 1, 2, 4, 5, 7, 9 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р. та в деяких інших нормативно-правових актах.