Військовими начальниками можуть бути також і військовослужбовці (військово­зобов’язані) рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду (наприклад, командира відділення) або виконують відповідні задачі і мають при цьому в своєму підпорядкуванні інших військовослужбовців, яким можуть пред’являти обов’язкові для виконання вимоги. Не має значення, постійно чи тимчасово, письмовим чи усним розпорядженням призначено такого військовослужбовця виконувати обов’язки начальника.

Виконання спеціальних доручень службового характеру, не пов’ язаних зі здійснен­ням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, не дає підстав розглядати такого військовослужбовця як військову службову особу (наприклад, поштар). До військових службових осіб необхідно також відносити тих військово­службовців, які мають права начальника під час несення спеціальних служб (наприклад, вартової служби). Вони можуть бути суб’єктами службових злочинів, якщо вчинення ними неправомірних дій (бездіяльності) порушує їх загальний службовий обов’язок, пов’язаний із виконанням спеціальних служб.

Виконавцем військового службового злочину може бути тільки службова особа, а співучасником - як інші службові особи, так і інші військовослужбовці, а також цивільні особи. Проте, якщо фактичні обставини свідчать про те, що умисел підле­глого не був направлений на сприяння начальнику у вчиненні службового злочину, то, хоча він і діяв спільно з начальником, вчинене ним не може бути кваліфіковано як пособництво у службовому злочині. У той же час, коли начальник вчиняє разом з під­леглим який-небудь неслужбовий злочин, то це само по собі не можна розглядати як зловживання владою, якщо не буде встановлено, що своє службове становище він використовував для організації злочину і залучення до нього підлеглого.

            Частина 2 ст. 423 КК передбачає відповідальність військової службової особи за зловживання, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Якщо воно полягає у спричи­ненні матеріальних збитків, то роз’яснення цього поняття дано в примітці 2 до ст. 423 КК. Крім того, до тяжких наслідків необхідно віднести всі випадки, коли внаслідок злочинних дій настали більш суспільно небезпечні наслідки, ніж ті, що були відне­сені до істотної шкоди: аварії, катастрофи, знищення або серйозне пошкодження техніки чи майна, найбільш небезпечні форми підриву військової дисципліни (масова непокора, дезертирство зі зброєю, самогубство підлеглих), розповсюдження важких інфекційних хвороб та ін.

         Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.