Ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману -

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

             Відмова від несення обов’язків військової служби -

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

             Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

             Об’єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК, є встановлений порядок прохо­дження та несення військової служби.

             Об’єктивна сторона складається із різноманітних способів ухилення від не­сення військової служби, шляхом: 1) самокалічення (ч. 1); 2) симуляції хвороби (ч. 1); 3) підроблення документів або іншого обману (ч. 1); 4) відмови від несення обов’язків військової служби (ч. 2).

             Ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення з об’єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець, спричинивши яке-не- будь ушкодження своєму здоров’ю з метою ухилитися від служби, стає повністю або тимчасово непридатним до несення військової служби чи окремих її видів, примушує таким чином ком андира (начальника) звільнити його від виконання військових обов’язків (направити на лікування в госпіталь та ін.) або самовільно припиняє після спричинення пошкодження виконання таких обов’язків. Винна особа не вигадує підстави для свого звільнення від служби, а сама реально їх створює шляхом спеціального штучного спричинення собі тілесного ушкодження, приховуючи від командування те, яким чином було заподіяне ушкодження. Самокалічення - це навмисне, штучне пошкодження будь-якого органу або тканин тіла, порушення функ­цій якогось органу, виклик якогось захворювання, загострення чи підсилення хвороби, яка вже була у винного. Шкода здоров’ю може бути заподіяна вогнепальною чи хо­лодною зброєю, колючими або ріжучими знаряддями, різноманітною отрутою і інши­ми механічними, тепловими та іншими засобами.

Виконавцем ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом само­калічення може бути лише військовослужбовець, котрий ухилився від служби, незалежно від того, сам він спричинив собі ушкодження чи на його прохання це зро­бив хтось інший (військовослужбовець чи невійськовослужбовець). Така особа може виступати в ролі організатора вчинення даного злочину, підмовника чи пособника. У такому разі його дії підлягають кваліфікації як співучасть в ухиленні шляхом самокалічення та злочину проти життя і здоров’я особи.

У справах про самокалічення обов’язковим є проведення судово-медичної екс­пертизи для встановлення факту, характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також проведення військово-лікарської комісії для отримання висновку щодо придатності винного до несення військової служби (Положення про військово-лікар­ську експертизу та медичний огляд в Збройних Силах України: затв. наказом МО від 4 січня 1994р.; Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в Прикордонних військах України: затв. наказом Держкомкордону від 25 липня 1996р.).

             Симуляція хвороби полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов’язків військової служби або навмисно неправдиво видає себе за хворого, приписуючи собі такі хворобливі симптоми, фізичні чи психічні не­доліки, котрі нібито не дають йому можливості виконувати службові обов’язки, хоча реально він ними не страждає, або свідомо перебільшує наявне у нього яке-небудь захворювання (аггравація) і отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби. Можлива симуляція як фізичних (соматичних), так і психічних хвороб. Вчиняючи симуляцію, винний завідомо знає, що він є здоровим, однак заявляє про свою нібито хворобу, щоб шляхом такого обману отримати звільнення від несення службових обов’язків. У справах про симуляцію хвороби обов’язковим є проведення судово-ме­дичної експертизи для встановлення самої події симуляції (аггравації) хвороби. У багатьох випадках необхідним є проведення судово-психіатричної експертизи для визначення, чи не є симуляція одним із симптомів захворювання, яке є у хворого (патологічна симуляція), тобто особа не видає, а помилково вважає себе хворою і у зв’язку із цим неспроможна виконувати службові обов’язки. Якщо в результаті патологічної симуляції особа і була на деякий час звільнена від виконання службових обов’язків, то її дії не є кримінально караними, оскільки відсутня ознака обману з ме­тою отримати звільнення від служби.

             Ухилення від несення обов ’язків військової служби шляхом підроблення докумен­тів полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов’язків військової служби подає відповідному командиру (начальнику) документ (підроблений або неправдиво виготовлений), в якому містяться неправдиві відомості, та на його підставі отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби. Такий документ може бути виготовлений як самим винним, так і сторонньою особою (військовослужбовцем чи невійськовослужбовцем). Така особа може виступати в ролі організатора вчинення даного злочину, підмовника чи пособника. У цьому випадку його дії підлягають кваліфікації за правилами співучасті.

Оскільки підроблення документів - обов’язкова ознака об’єктивної сторони складу ухилення, то кваліфікація за статтями 358 чи 366 КК не потрібна. У всіх випадках підроблення документа полягає у невідповідності дійсності вказаних у документі по­
 

дій та обставин, посилаючись на котрі військовослужбовець, знаючи про таку невід­повідність, заявляє клопотання про тимчасове чи постійне звільнення його від виконання службових обов’язків.

            Інший обман як спосіб ухилення від несення обов’язків військової служби ви­являється у службовому повідомленні командиру (начальнику) завідомо неправдивої інформації про події чи обставини з метою одержання постійного чи тимчасового звільнення від служби або у свідомому замовчуванні з цією ж метою інформації, про яку був зобов’язаний доповісти. Неправдиві відомості можуть стосуватися сімейних та інших обставин, котрі, якби вони насправді існували, були б для командування підставами для звільнення військовослужбовця від виконання обов’язків служби.

Ухилення від служби, вчинене шляхом підкупу службової особи, є одним з видів ухилення шляхом обману. Якщо при цьому підкуп виразився у даванні хабара, то той, хто ухилився таким чином від несення обов’язків військової служби, підлягає відповідальності і за давання хабара. Дії службової особи в цих випадках слід кваліфікувати як пособництво в ухиленні від військової служби та зловживання владою, а у випадку отримання хабара - і за ознакою отримання хабара, тобто за су­купністю цих злочинів.

            Відмова від несення обов’язків військової служби з об’єктивної сторони характеризується тим, що військовослужбовець відкрито, не вживаючи обман, усно, письмово чи іншим способом виражає своє небажання нести військову службу або виконувати окремі її обов’язки і фактично припиняє їх виконання.

Відмова можлива в двох формах. По-перше, у формі відкритої заяви про небажання нести військову службу з подальшим фактичним припиненням виконання обов’язків по ній. При цьому сама лише така заява, хоч якою категоричною вона була, не може розглядатися як відмова від несення обов’язків військової служби, якщо вона не су­проводжується фактичним припиненням їх виконання. По-друге, у формі явного, фактичного припинення виконання обов’язків військової служби, хоча б це не супроводжувалося відповідною заявою (військовослужбовець демонстративно не виконує своїх обов’язків, ігнорує вимоги командира нести службу).

Відмову підлеглого виконувати конкретні вказівки командира (наприклад, відбути до відрядження, заступити до складу наряду і т. ін.) за умов виконання інших обов’язків по службі не можна розглядати як ухилення. У подібних випадках йдеться про непо­кору або інше умисне невиконання наказу (ст. 402 КК).

Складом відмови від несення обов’язків військової служби охоплюються випадки ухилення від виконання цих обов’язків під приводом релігійних переконаннь (перелік релігійних установ, членам яких заборонено використовувати зброю, затверджений Постановою КМУ від 10 листопада 1999 р.).

            Стаття 409 КК передбачає відповідальність не за самі по собі самокалічення, симуляцію хвороби, підроблення документів, інший обман, заяву про небажання виконувати обов’язки військової служби, а за ухилення від обов’язків військової служби тим чи іншим із цих способів.

Ухилення від несення обов’язків військової служби за ст. 409 КК, незалежно від того, яким шляхом воно досягається, вважається закінченим злочином з моменту при­пинення виконання обов’ язків військової служби, фактичного ухилення від виконання цих обов’язків. Ухилення шляхом самокалічення або симуляції хвороби буде закінченим злочином вже з моменту фактичного припинення виконання військових обов’язків, хоча б винний, що спричинив собі ушкодження або симулював хворобу, офіційно ще не був звільнений від несення військової служби, а ухилення шляхом підроблення документів чи іншого обману - з моменту отримання звільнення від виконання вій­ськових обов’язків. Тривалість ухилення не має значення для складу закінченого злочину. Вона впливає лише на ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винно­го і повинна враховуватися при призначенні покарання.

Приготування до вчинення ухилення від військової служби, передбаченого ст. 409 КК, матиме місце в тих випадках, коли для цього особою підшукано або пристосовано відповідним чином якісь предмети чи засоби, а також в усіх інших випадках умисно­го створення умов для такого ухилення.

Стаття 409 КК передбачає, що замах на вчинення злочину матиме місце, коли самокалічення, симуляція хвороби, підроблення документів або інший обман, вчине­ні з метою ухилення від служби, не потягли за собою фактичного звільнення особи від виконання обов’язків військової служби (наприклад, обман був викритий командуванням до надання звільнення від служби).

            Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 409 КК, характеризується тільки прямим умислом. При цьому винний переслідує мету тимчасово чи зовсім ухилитися від виконання обов’язків військової служби. За відсутності такої мети дії військовослужбовця не мають складу даного злочину. Мотив вчинення злочину (небажання переносити труднощі військової служби, боягузтво, бажання зустрітися з рідними, побувати вдома та ін.) значення для кваліфікації не має.