Встановлено, що у разі здійснення гарантом платежів для покриття заборгованості юридичних осіб України за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, відповідальність позичальників перед державним бюджетом виникає в межах витрат державного бюджету на виконання їхніх зобов’язань, визначених умовами кредитної угоди між банком – агентом Уряду України і позичальником, з моменту здійснення гарантом зазначених платежів. Державній податковій адміністрації необхідно забезпечити стягнення з позичальника у безспірному порядку повної суми нездійснених у строк платежів з урахуванням пені. Також з метою здійснення заходів щодо відшкодування витрат державного бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань Кабінету Міністрів України, приймаються і разові розпорядження.

Проект Цивільного кодексу України у ст.592 передбачає, що гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом.

Практикою укладання договору гарантії передбачається, що гарант платить на першу вимогу бенефіціара під час подання необхідних документів, де має бути вказано, яке порушення зобов’язання допущено принципалом. Перед укладенням договору гарантії боржник підписує заяву про відповідальність – реверс, в якій зазначено, що банк може негайно стягнути суму з рахунку боржника у випадку вимоги гарантії. Зміст і мета банківської гарантії полягає в її абстрактному характері. Головним принципом є те, що будь-яка спроба зволікати оплату гарантії через претензії і заперечення, які стосуються основних рішень між принципалом, гарантійним банком і бенефіціаром, тягнуть за собою вимогу до банку про відшкодування збитків і можуть призвести до значної втрати довір’я.

Досвід багатьох років роботи свідчить, що безпідставна вимога гарантії трапляється дуже рідко. Якщо такий випадок все ж буває, то він, звичайно, з’ясовується шляхом переговорів і сума відшкодовується. Федеральне агентство страхування експортних ризиків (ERG) у зв’язку з цим дає принципалу можливість застрахувати себе від певного ризику.

Література:

1. Бизнес: Оксфордский толковый словарь. – М.: Прогресс-Академия, 1995.

2. Вищий Арбітражний Суд України. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів. Роз’яснення №02-5/706 від 06.10.94.

3. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: Изд-во БЕК, 1995.

4. Гражданское и торговое право капиталистических государств // Под ред. Е.А. Васильева. – М.: Международные отношения, 1993.

5. Гражданский кодекс Республики Беларусь. – Минск.: Амалфея, 1997.

6. Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.93. №25-93 "Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів" // Голос України. – 1993. -31 бер.

7. Закон України від 19.02.97. №2139-12 "Про внесення доповнень до деяких законодавчих актів".

8. Закон України від 12.05.91. "Про захист прав споживачів" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №30.

9. Иностранный кредитор хуже татарина //Бизнес. -1997. – №46 (253).

10. История древнего мира. Ранняя древность // Н.В.Козырева. – М.: Главная редакция вост. л-ры, 1989. (Лекция 4. Старовавилонский период истории Месопотамии).

11. Постанова Кабінету Міністрів України” від 17.08.95. №655 “Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами”.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 14.12.95 №1002 "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України".

13. Постанова Національного банку України від 02.08.96 №204 "Про затвердження Інструкції "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України".

14. Постанова Президії Верховної Ради України "Про надання права Національному банку України виступати гарантом кредитів перед іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями"// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №11.

15. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и неосновательного обогащения. – М.: Госюриздат, 1951.