Зокрема, інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Ця проблема не нова, вона здавна привертала до себе увагу вчених правознавців. У радянські часи дослідженням цього питання займалося чимало вчених, які з цього приводу додержувались різних поглядів.

На думку одних вчених (В.М.Манохіна, В.П.Альохіна, В.І.Попова, Д.М.Бахраха) адміністративна відповідальність юридичних осіб існує. Вони посилалися на чинні в той час такі укази: "Про накладення штрафів за потраву посівів, насаджень у колгоспах та радгоспах, за проїзд по них на засобах транспорту"; "За ухилення від участі в будівництві і ремонті автомобільних доріг"; "За порушення правил сінокосіння та викосу в лісах СРСР".

Інші, зокрема, В.А.Власов, Г.П.Бондаренко, вважали, що юридичні особи не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності хоча б тому, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1961 року "Про подальше обмеження застосування штрафів, які накладаються в адміністративному порядку" забороняє накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи і організації. Подібний Указ було прийнято і в УРСР.

Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий у 1984 р., передбачає адміністративну відповідальність лише фізичних осіб. Однак незаперечним фактом сьогодні є те, що діючим законодавством юридичні особи визнані суб’єктами адміністративної відповідальності.

Це пов’язано з процесом приватизації і появою приватного сектора, що зобумовило необхідність зосередити в руках держави відповідні механізми адміністративного впливу на господарюючі суб’єкти.

Наприклад, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 року; Закон України "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 року; Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 року.

Норми згаданих законів передбачають різні аспекти і особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб та особливу увагу зосередимо і понятті адміністративного проступку юридичної особи та проблемах його складу.

Загальновідомо, що фактичною підставою для настання адміністаритвної відповідальності є порушення правових норм, які охороняються адміністративними санкціями, тобто заборонене правом діяння. Поняття адміністративного проступку фізичної особи формує Кодекс України про адміністративне правопорушення, і є підстави вважати, що це нормативне поняття застосовується до юридичних осіб з урахуванням особливостей щодо суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень юридичних осіб.

Юридична особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо в її діянні виявлені встановлені в законі ознаки елементів правопорушення. Найпершим таким елементом є об’єкт адміністративного правопорушення.

Загальний об’єкт посягання, власне, вказаний в ст.9 нині діючого Кодексу про адміністративні правопорушення – це державний та громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, а в проекті нового Кодексу названі ще права юридичних осіб та конституційний лад України.

Адміністративне правопорушення перешкоджає нормальному розвитку і реалізації суспільних відносин у названих сферах, завдає їм шкоду, а відтак вважається антигромадським діянням і забороняється законом. Кваліфікуюче значення для притягнення до адміністративної відповідальності має родовий об’єкт, який визначається правовими нормами, що вказують на елементи конкретних складів правопорушень юридичних осіб.

Наприклад, передання на виробництво проектної документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, технічним умовам або затвердженій містобудівній документації (передбачено ст.1 Закону України Про відповідальність підприємств їхніх об’єднань, установ та організацій за порушення в сфері містобудування) посягає на встановлений порядок управління в сфері містобудування. Або незаконна розвідка чи розробка природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, заборонена ст.22 Закону України "Про виключну морську економічну зону" посягає на суспільні відносини пов’язані, з правом власності.

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення юридичної особи – це протиправне діяння (дія або бездіяльність) шкода, завдана правопорушенням і причиновий зв’язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Особливою ознакою об’єктивної сторони правопорушень юридичних осіб є триваючий характер проступків і повторюваність. Наприклад, в ч.ІІ ст.22 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону" передбачається підвищена відповідальність за повторні протягом року дії (незаконна розвідка, створення штучних островів тощо)

У літературі висловлюються неоднозначні думки щодо такої ознаки об’єктивної сторони як наявність шкоди і залежність адміністративної відповідальності від неї та причинового зв’язку з протиправним діянням. В.І.Димченко пише: "Шкода, завдана адміністративним правопорушенням, часто виражається в самому протиправному діянні. Адміністративний проступок, скоєний організацією, може спричинити матеріальні збитки, однак оскільки, адміністративна відповідальність організацій не має на меті відшкодування завданих матеріальних збитків", остільки для покладання відповідальності та визначення її обсягу важливі перш за все сам факт протиправної поведінки та обставини, які безпосередньо його торкаються, але не наслідки порушення [1, с.60].

Аналізуючи цю думку, С.Овчарова зауважує, що в ній допущено змішування різних понять шкоди: шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, і матеріальних збитків, завданих адміністративним правопорушенням, які підлягають відшкодуванню. За словами О.Овчарової, саме в заподіянні адміністративним правопорушенням шкоди і за наявності причинового зв’язку між дією (бездіяльністю) юридичної особи та завданою шкодою, й виражається адміністративна протиправність, яка породжує адміністративну відповідальність юридичної особи. І тільки за наявності шкоди і причинового зв’язку можливо визнати юридичну особу суб’єктом адміністративного проступку й притягнути її до адміністративної відповідальності. [4, с.17].

Беручи до уваги нині діюче законодавство України з цим твердженням погодитись важко. Так, у Законі України "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" (від 5.12.91 р.). вказані суб’єкти несуть відповідальність за порушення норм, правил, стандартів, вимог, нормативів незалежно від того, спричинені ці шкідливі наслідки чи ні. Аналогічна ситуація передбачена і в Законі України "Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за порушення в сфері містобудування" (ст.1).

На особливу увагу заслуговує специфіка суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення юридичних осіб. Проблемним і дискусійним є мало досліджене сучасною наукою питання вини. На відміну від вини фізичних осіб, зміст вини юридичної особи має певну специфіку.

В літературі висловлюється думка, що адміністративну відповідальність юридичної особи не можна вважати відповідальністю колективною, а вина організації не утотожнюється з виною працівників, оскільки, відповідно до сучасного розуміння “організації”, до її суб’єктів управління можуть належати і не члени даної організації (збори акціонерів) [5, с.8].

Тому такі характеристики вини як "психічне ставлення", "умисел", "необережність" видаються непридатними для визначення вини юридичних осіб. З огляду на це слушною можна вважати думку, висловлену в свій час Б.Пугінським і підтриману Е.Овчаровою про те, що вину юридичної особи у скоєнні адміністративного проступку слід розуміти як неприкладення юридичною особою зусиль, які допускаються і вимагаються законодавством, для виконання покладених на неї обов’язків, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, а також як невикористання наданих прав і можливостей для усунення причин адміністративного правопорушення [4, с.18].

Норми діючого законодавства підтверджують, що досить часто вина виражається в невиконанні або неналежному виконанні покладених на юридичну особу обов’язків. Наприклад, у ст.23 Закону "Про виключну (морську) економічну зону" передбачено відповідальність за незабезпечення установок чи інших споруд, що перебувають у виключній (морській) економічній зоні України, постійними засобами попередження про їхню наявність. А Законом України "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" (ст.1) передбачено відповідальність підприємств, установ та організацій за ухилення від виконання або неналежне виконання приписів державних інспекторів ветеринарної медицини.

Як зазначає Д.Бахарах, організації несуть відповідальність за те, що порушено, за те, що трапилось, не залежно від того винні вони чи ні [1, с.145].Тобто мова йде про об’єктивне вмінення. Видається, чого найбільш заслуговує уваги точка зору, згідно з якою вину юридичної особи становить вина осіб, які є у складі юридичної особи та осіб, котрі організують її діяльність.

Такого ж висновку дійшов Д.Лук’янець, який стверджує, що для встановлення вини юридичної особи в разі притягнення її до адміністративної відповідальності необхідно найперше визначити, чи є її протиправне діяння наслідком дії або бездіяльності фізичних осіб, які встановлять юридичну особу[3, с.117]. І звільняє від відповідальності за невиконання обов’язків у такому випадку тільки дія непереборної сили. З таким твердженням можна погодитись, однак, поряд з цим треба зазначити, що в українському законодавстві не передбачена така умова звільнення від адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб здійснюється на загальних принципах адміністративної відповідальності, має ознаки, які притаманні адміністративній відповідальності фізичних осіб, тобто вона встановлюється законами та іншими нормативними актами, норми яких утворюють самостійний інститут адміністративного права.

Підставою її є адміністративний проступок, за який передбачено адміністративні стягнення; застосовуються численними органами виконавчої влади і суддями (судами); характеризується оперативністю, застосовується за порушення норм інших галузей права – обслуговує їх; має особливе провадження.

Поряд з тим адміністративна відповідальність юридичних осіб має свої особливості. Головною особливістю є те, що до адміністративної відповідальності притягають не конкретного громадянина чи посадову особу, а в цілому підприємство, установу, організацію в особі адміністрації підприємства. Об’єктивна сторона правопорушень юридичних осіб є тривалий характер проступків і повторюваність.

Найпоширенішим видом адміністративного стягнення, яке покладається на юридичних осіб, є адміністративний штраф у різних формах. Закон України "Про зайнятість населення" передбачає за порушення положень цього закону штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за кожну незаконну відмову в прийомі на роботу.