Існують різні типи таких судів, які тією чи іншою мірою тяжіють до двох основних моделей - англосаксонської й континентальної.

Оскільки у вітчизняному законодавстві немає аналога "чистої" ювенальної юстиції, необхідно зважати на багаторічний досвід діючих західних судів, які мають напрацювання відповідно до правових систем, що виникли задовго до створення ювенальної юстиції.

Розбіжності у судових системах не стосуються основних специфічних принципів ювенальної юстиції. Йдеться про вікову специфіку, про переважно охоронний характер ювенальної юстиції, її соціальну спрямованість і про індивідуалізацію судового процесу. Ці засади й відображені в англосаксонській й континентальній системах правосуддя у справах неповнолітніх.

При всій спільності структури й функціонування ювенальних судів з розвитком права ці суди відходили від чиказької моделі ювенальної юстиції, зазнаючи впливу загальних правових систем. Нині континентальний суд у справах неповнолітніх істотно відрізняється від англосаксонського. Навіть у межах однієї системи, наприклад англосаксонської, американський та англійський суди мають свої процесуальні особливості.

Проаналізуємо кримінально-процесуальне законодавство України, в якому регламентовано судочинство у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, особливості цього судочинства, що й характеризує створювану в нашій країні модель ювенальної юстиції.

Певні елементи цієї моделі юридично закріплено в кримінально-процесуальному й кримінальному законодавстві, прийнятому в СРСР в період правової реформи 1958-1961 рр. Деякі норми цього законодавства зі змінами, внесеними за часів незалежності України, чинні й дотепер.

Правова й соціальна база чинного національного правосуддя щодо неповнолітніх створювалася значно раніше. Ліквідація у 1918 р. дореволюційних "дитячих" судів, надання у 1918-1920 рр. повноважень щодо розгляду цієї категорії справ несудовому органу - комісії у справах неповнолітніх, припинення діяльності цих комісій і віднесення таких справ виключно до компетенції загального кримінального суду - все це мало вплив на формування системи правосуддя щодо неповнолітніх. Зазначене доведеться враховувати при розробленні концепції української моделі ювенальної юстиції.

У кримінально-процесуальному законодавстві Української РСР після правової реформи 1958-1961 рр., як і в більшості інших республік колишнього СРСР, передбачалися норми, котрі стали базою для розслідування й судового розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми. Найбільше ці норми підходять для створення спеціального складу загального суду. В кримінально-процесуальному законодавстві України є процесуальні правила, адекватні тим, що встановлені в англосаксонській і континентальній системах ювенальної юстиції.

Розглянемо ці правила детальніше з огляду на те, що правосуддя України щодо неповнолітніх ґрунтується на загальних принципах усього вітчизняного судочинства, яке здійснюється загальними судами.

Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК) 30 серпня 1971 р. було доповнено розд. VІІІ "Провадження в справах про злочини неповнолітніх", гл. 36 "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх", що свідчить про підвищену увагу законодавця до цієї категорії справ. Вперше глава з такою назвою з’явилася в Кримінально-процесуальному кодексі РРФСР 1960 р., що стало сенсацією, оскільки такої глави раніше не було, а в судовій практиці розгляду справ щодо неповнолітніх не керувалися охоронними функціями.

У гл. 36 КПК 17 статей, що стосуються особливостей кримінального процесу у справах неповнолітніх, зокрема підвищеного рівня юридичної охорони неповнолітніх, який полягає:

• у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді, а саме - його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом);
• у розгляді додаткових питань, що входять у предмет доказування в кримінальній справі щодо неповнолітнього, - з’ясування умов його життя й виховання, наявності повнолітніх підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність;
• у вирішенні судом додаткових питань при постановлені вироку у справі щодо неповнолітнього, а саме, чи можна замінити йому покарання у виді позбавлення волі на інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі?
• у виділенні справи щодо неповнолітнього за наявності в ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового слідства;
• у вимогах судової практики до спеціалізації учасників кримінального процесу у справах щодо неповнолітніх при розслідуванні й судовому розгляді справ цієї категорії; у знанні специфіки правосуддя щодо неповнолітніх, у поінформованості суддів і слідчих з питань дитячої та юнацької психології.

У ході кримінального процесу підлягають вирішенню більш конкретні питання, а саме:

• взяття під варту неповнолітнього;
• порядок виклику до суду неповнолітнього обвинуваченого;
• виклик до суду й участь у судовому розгляді справи представників підприємств, установ та організацій;
• участь педагога в допиті неповнолітнього обвинуваченого;
• прийняття рішення про залишення неповнолітнім підсудним залу судового засідання.

У КПК є ще ряд статей, в яких також врегульовано правове становище неповнолітнього в кримінальному процесі. Це:

• п. 5 ч. 1 ст. 6 (непорушення або закриття справи стосовно особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку);
• ст. 71 (закриття справи у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру);
• ч. 2 ст. 20 (можливість обмеження гласності судового розгляду у справах про злочини, вчинені особами, які не досягли шістнадцятирічного віку, про статеві злочини тощо);
• п. 10 ст. 32 (роз’яснення терміну «законні представники»);
• п. 1 ст. 45 (обов’язкова участь захисника у справах про злочини, вчинені неповнолітніми);
• ч. 3 ст. 46 (необов’язкова для слідчого й суду відмова неповнолітнього скористатися послугами захисника);
• ст. 51 і 124 (притягнення як цивільних відповідачів батьків, піклувальників, опікунів, або інших осіб, а також підприємств, установ та організацій, що на підставі закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого);
• ч. 3 ст. 441 (можливість допиту законних представників як свідків у справі);
• п. 5 ст. 76 (обов’язкове призначення експертизи для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів немає і неможливо їх одержати);
• ст. 111 (обов’язковість провадження досудового слідства в усіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми);
• п. 3 ст. 348, ч. 1 ст. 384 (право законного представника, захисника неповнолітнього та самого неповнолітнього оскаржити в апеляційному й касаційному порядку вирок суду);
• ст. 407 (порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м’яким).

У КПК є ще ряд статей, в яких також якоюсь мірою доповнено зміст статей гл. 36 КПК (наприклад, ст. 168, в якій передбачено участь педагога у допиті неповнолітнього свідка, а за необхідності - лікаря, батьків або інших законних представників, тоді як у ст. 438 йдеться про запрошення цих осіб тільки для участі в допиті неповнолітнього обвинуваченого).

Враховуючи певні розбіжності в нормах КПК, які тією чи іншою мірою стосуються процесуального становища неповнолітніх, буде доцільним розглянути ці норми щодо необхідності їх включення в модель ювенальної юстиції.

Які загальні принципи кримінального судочинства поширюються на розслідування і судовий розгляд справ про злочини, вчинені неповнолітніми?

Це переважно охоронний режим судового процесу, соціальна насиченість та індивідуалізація кримінального процесу у справах неповнолітніх. Сутність цього принципу - забезпечення права обвинуваченого на захист, гласності судового процесу.

Норма про право обвинуваченого на захист, сформульована у законодавстві України, в цілому відповідає вимогам світових стандартів, які стосуються судочинства щодо неповнолітніх. Можна стверджувати, що у вітчизняному законодавстві втілена вимога щодо підвищення рівня правової охорони неповнолітніх, коли йдеться про її здійснення захисниками цих осіб. Ця посилена правова охорона полягає в тому, що для неповнолітніх у КПК передбачене подвійне представництво - адвоката і законного представника. Їх правовий статус дає змогу здійснювати охоронні функції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК участь захисника у справах неповнолітніх незалежно від того, чи досягли вони на момент розслідування або судового розгляду справи вісімнадцятирічного віку, є обов’язковою. Ця безумовна вимога закону підкріплена тим, що для слідчого й суду не є обов’язковою відмова неповнолітнього скористатися послугами захисника (ч. 3 ст. 46). Видатки на залучення захисника в кримінальний процес, як і в усіх випадках обов’язкового його призначення, бере на себе держава.

Рівень правового захисту неповнолітнього залежить від моменту вступу захисника в судовий процес. У кримінально-процесуальному законі міститься спеціальний припис про участь захисника неповнолітнього в судовому процесі. Пунктом 1 ч. 1 ст. 45 КПК встановлено: захисник допускається до участі у справі з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення. Такий підхід до захисту прав неповнолітніх зрівнює їх із повнолітніми обвинуваченими, оскільки на зазначену норму поширюються загальні правила про початок участі захисника у кримінальному процесі.

Слідчі або судді мають контактувати з неповнолітніми, особливо молодшого віку, за участю професіонального захисника - адвоката. Чому, скажімо, до допиту неповнолітнього свідка відповідно до закону допускається педагог (у допиті осіб молодшого віку він повинен брати участь навіть обов’язково), а адвокат - ні? Адже юридичний захист важливий для неповнолітнього не менше, ніж грамотна в педагогічному сенсі постановка питань під час допиту.

З огляду на це було б доцільним передбачити в КПК норму про вступ захисника неповнолітнього в судовий процес з моменту порушення кримінальної справи, якщо з’ясувалося, що до неї причетні неповнолітні - підозрювані або свідки (тобто якщо справа порушена не тільки за фактом вчинення злочину).

Передбачене у законі представництво інтересів неповнолітнього адвокатом і законним представником - прояв підвищеної юридичної охорони неповнолітніх у кримінальному процесі. Законний представник наділений широкими повноваженнями, які співвідносяться з відповідними правами законних представників неповнолітніх у судах англосаксонської і континентальної моделей.

Участь законного представника неповнолітнього в кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього; тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання і поведінку неповнолітнього.

У КПК крім ст. 32, в якій дається роз’яснення терміну «законні представники», є дві спеціальні статті, котрі безпосередньо стосуються участі законних представників у розслідуванні й судовому розгляді справ щодо неповнолітніх. У ч. 2 ст. 440 КПК встановлено, що при оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутнім законний представник неповнолітнього.