Так, слово "право" означає можливості, які має соціальний суб'єкт, сукупність (систему) особливих правил соціальної поведінки загального характеру, відповідність форм явища його сутності тощо. Багатозначність слова "право" зумовлюється тим, що воно започатковано від слова "правда", корінь "прав" є основою багатьох слів, зокрема, "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правильний", "правити" і т. ін.

Розуміння держави в історії державно - правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів , Сократа ,Платона , Арістотелля , Цицерона, Греція , Канта , Гегеля та інших філософів.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш.Монтеск'є , Ж.-Ж. Руссо , ДЖ. Локка , О.Радищева ,Б. Констана , І. Бентама та ін.

Особливості сучасної державно - політичної думки позначена різноманітністю теорій і концепцій держави , що обумовлено історичними особливостями розвитку тих чи інших країн ; різноманітністю методологічних підходів щодо вирішення питань сутності , соціального призначення держави ; існуванням країн різного рівня розвитку та іншими чинниками. На відміну від минулих концепцій держави , які розглядають її як знаряддя класового панування , сучасні концепції в умовах формування цивілізованого суспільства , нового державно - політичного мислення на засадах де ідеологізованості міжнародних відносин , пріоритету загальнолюдських цінностей здебільшого вбачають у ній механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу.

Так що ж у такому разі уявляє собою право ? Як ми його розуміємо?

Насамперед, слід сказати, що право не є будь - якими нормами і взагалі не тільки і не стільки нормами, встановленими державою. Право - це й не правова доктрина і не судова практика (право юристів), не звичайне право, й не інші акти, які містять правила (норми) поведінки, які у сукупності прийнято називати в юриспруденції джерелом права у формальному розумінні слова, або формами правоутворення . Це той же юридичний позитивізм! Справжні ж витоки права криються не у державі і не у названих вище джерелах, а системі реально існуючих суспільних відносин, основу яких у будь - якому суспільстві складають відносини матеріального виробництва і споживання, а серцевину - відносини власності. Саме ці відносини. Не держава або будь - що інше , є справжнім джерелом права. При тому не в кінцевому підсумку , а у самому прямому розумінні. Роль законодавця й усіх інших осіб , які задіяні у сфері права , - не винаходити норми права , а виводити їх з реально існуючих відносин , передбачаючи їх подальший можливий поступовий розвиток. Те , що встановлення норм права опосередковано волею законодавця або будь - кого іншого, зовсім не означає , що сама по собі ця воля і є правом . Вона є лише засобом об'єктивізації права, яке у реальному житті проростає з матеріальних та інших потреб людей у процесі їх спілкування.

Протягом тривалого часу вважалося, що вітчизняна юридична наука спиралася на єдино вірне та завершене правове вчення, що базувалося на "беззаперечних" положеннях марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. Але нині на зміну всепоглинаючому марксизму-ленінізму в науку прийшов плюралізм теорій, концепцій, доктрин, вчень, що знайшло своє відповідне відображення і в правознавстві, що сьогодні характеризується різноманітністю підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, коли поряд із нормативним розвиваються й інші підходи до праворозуміння - соціологічний, системний, аксіологічний, функціональний тощо.

Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Поняття права

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого.

Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Кожне суспільство потребує регулювання відносин між людьми, охорони і захисту таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюються за допомогою соціальних норм. В їх системі право займає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище:

• а) право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх одноіменних суб'єктів;
• б) права об'єднань, груп, прошарків;
• в) права нації, народу;
• г) права людства.

Юридичне право - це свобода і обґрунтованість поведінки людей у відповідності з діючими нормативно-правовими актами та іншими джерелами права.

Твердження про те, що право відірвано від держави, породило різноманітні концепції праворозуміння: природне право, позитивне право, реалістичну, психологічну та інші концепції права.

Юридичне (позитивне) право в свою чергу поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивним юридичним правом називають системи всіх основних приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, носять загальнообов'язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки суб'єктів, і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право визначається як певна можливість, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує використовувати чи не використовувати йому своє право.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести:

1) право - це система правових норм;

2) це правила поведінки загального характеру;

3) ці правила носять загальнообов'язковий характер;

4) вони тісно зв'язані між собою, діють в єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

5) формально визначені, закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

6) встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою і її органами;

7) в своїй сукупності регулюють соціальні (правові) відносини між людьми;

8) змістовно правила поведінки мають встановлюватися державою з урахуванням принципів рівності, справедливості, гуманізму і милосердя.

Право - це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних та тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно лише за нормами поведінки, встановленими державою або іншими соціальними інститутами (церквою, політичною партією тощо). Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є проявом безправності людини, інструментом державного примусу, механізмом зовнішнього власного впливу на поведінку особи.

Таким чином, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених чи санкціонованих державою та нею забезпечених правил поведінки, що регулюють найважливіші суспільні відносини в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення.

Сутність права

Явище і суть - філософські категорії, які використовуються для пізнання соціальних закономірностей розвитку суспільства. Аналіз «явища» як феномена дає можливість виділити і побачити зовнішні його ознаки в практичному житті, як правило, візуально. Категорія «суть» відображає ядро, головні риси явища, які не лежать на поверхні, а потребують дослідження і застосування теоретичного абстрактного мислення. Щоб визначити суть явища, потрібно дуже часто звертатись до полярних категорій, аналогічних явищ, що ми і намагались зробити, відмежувавши право від безправ'я і правопорушень.

Спеціалісти вважають, щоб визначити суть держави і права, потрібно визначити або відповісти на два питання: чиї, якого класу, соціальних груп виражаються інтереси в праві і законодавстві, і чиї інтереси вони захищають? Визначаючи суть буржуазного права, Маркс і Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партії» писали, звертаючись до класу буржуазії, що ваше право є не що інше, як воля вашого класу, яка обумовлена матеріальними умовами життя класу. Це стосувалось домонополістичного розвитку капіталізму, оскільки суть права в різні епохи змінюється.

Суть права в значній мірі залежить від форм правління і політичного режиму. В умовах диктатури або панування якогось одного класу право виражає інтереси певного класу або правлячих груп, партій тощо. При переході до демократичного суспільства право і законодавство втрачають свої функції придушення і насильства, вираження волі одного класу. В умовах правової держави і громадянського суспільства право виражає інтереси різних класів, соціальних груп шляхом досягнення соціального компромісу.

В колишньому Радянському Союзі суть права визначалась залежно від періоду розвитку: в період диктатури пролетаріату вважалось, що було пролетарське право, в 60—80-ті роки вважалось, що у нас було загальнонародне право, тобто воно виражало інтереси всього народу з однієї сторони, а з другої - виражало інтереси командно-адміністративної системи.

В останні роки визначити суть права в Україні досить важко, оскільки в умовах переходу до нової економічної системи право виражає інтереси різних соціальних груп населення. Щоб правильно відповісти на це питання, потрібно проаналізувати всю систему права і законодавства і практику його реалізації. Крім того, може існувати не одна суть права, а суть першого, другого і третього порядку.

Функції права