У науці кримінального права визначаються два види повторності:

• загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують злочин (п. 1 ст. 67 КК);
• спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини Кодексу як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК).

Загальна повторність має місце за наявності двох умов:

• вчинення злочину повторно;
• така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому вона не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.

Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в іншому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. (З ст. 32 КК).

Повторність тотожних злочинів - це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини Кодексу.

Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.

Сам факт вчинення злочину не перший раз створює повторність. Для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення, якою була повторність злочинів. Якщо було вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених однією й тією ж статтею КК з кваліфікуючою ознакою "повторно", то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів Наприклад, була вчинена крадіжка майна особою, яка раніше теж вчинила крадіжку майна. У цьому разі вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою "повторно".

Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками! Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, тої за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання). Таке тлумачення цієї позиції було дано Пленумом Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 15 грудня 1992 р. № 12. В абзаці 3 п. 2 цієї постанови зазначено, що у разі вчинення винною особою кількох злочинів, передбачених однією із статей щодо-розкрадання майна, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою тієї! чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за частиною першою даної статті не потрібно.

Якщо ж було вчинено два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, то кожний окремий такий злочин має кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз - грабіж, то вона має відповідати за перший злочин - крадіжку - за ч. 1 ст. 185, а за другий - грабіж - за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою «повторно». Цим шляхом іде і судова практика. Пленум Верховного Суду України у вищезгаданій постанові від 15 грудня 1992 р. № 12 зазначив, що в разі вчинення кількох посягань на власність різними способами перший злочин (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші, осі вчиненні повторно, за частинами другими відповідних статей КК.

Повторність злочинів відсутня, говориться у ч. 2 ст. 32 КК, при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за "родовою" ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45-49 КК.

Сукупність злочинів та види сукупності

Сукупність злочинів як одна з найбільш поширених форм їх множинності характеризується двома специфічними ознаками:

• поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів;
• за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не була засуджена.

Із урахуванням цих ознак зазначена форма множинності злочинів може бути визначена таким чином.

Сукупність злочинів - це така форма їх множинності, при якій поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає Двом або більше різним юридичним складам злочинів І за жоден Із цих злочинів особа не була засуджена у теоретичному, так і в практичному плані сукупність злочинів необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм.

Подібність їх полягає в тому, що і при сукупності злочинів, І при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними обставинами лише частково охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні за двома юридичними складами: при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами, як правило, повністю охоплюється кожним із юридичних складів злочинів. але кваліфікацію необхідно здійснювати лише за одним із цих складів.

У КК України не вжито термін "сукупність злочинів". Однак що форму множинності злочинів представляють інші формулювання, які використовуються законодавцем як у Загальній, так і в Особливій частинах кримінального законодавства України.

Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде в ст. 70 КК Вжите в її назві словосполучення "вчинення кількох злочинів" конкретизується в диспозиції частини першої цієї статті - вчинення "двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не було засуджено".

У інших випадках відповідні формулювання закону "представляють" не лише сукупність, а й інші форми множинності злочинів. Так у п. 1 ст.67 йдеться про "вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин". Крім повторності та рецидиву злочинів, це формулювання охоплює і такий вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три форми множинності злочини охоплюються приміткою до ст.81, яка визначає поняття „повторності” в розкраданнях державного або колективного майна. Реальна сукупність злочинів, відповідно до цієї примітки, буде? зокрема, в разі вчинення двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприклад, спочатку розкрадання державного майна шляхом крадіжки; а потім розкрадання колективного майна шляхом шахрайства).

Сукупність злочинів поряд з їх повторністю і рецидивом відображена і в такому формулюванні, як „умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство". Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулювання не охоплюють уповні всі ті випадки, коли множинність злочинів набуває форми їх сукупності. Зумовлено це неточною і далеко неповною регламентацією цієї форми множинності злочинів у Загальній частиш КК.

Крім відсутності самого терміну „сукупність злочинів” у чинному кримінальному законодавстві України, треба відзначити і відсутність у ньому чітких і конкретних орієнтирів, які б давали змогу визначити відповідей прояви множинності злочинів яких сукупність. Явно недостатніми в цьому плані є згадані положення ст.70 - перш за все. тому, що в них передбачена не сама суттєва, ознака сукупності злочинів - вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону.

Очевидно, саме тому Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 22 грудня 1995 р, № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання змушений, по суті "підправляти" закон, У п. 15 цієї постанови, зокрема вказано: Звернуто увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дай одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а шип як готування, замах або співучасть у злочині".

Отже, при формулюванні орієнтирів для визнання певних проявів множинності злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву юридичну ознаку цієї форми множинності - вчинення особою двох або більше злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які знаходять свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів, що утворює множинність.

Із урахуванням положень теорії кримінального права та тенденції судової практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини кваліфікуються:

• за різними статями Особливої частини кримінального закону, наприклад, один злочин - за ст. 115. в інший - за ст. 122;
• за однією й тією самою статтею Особливої частини кримінального закону, але за різними її частинами (пунктами), що мають самостійні санкції., наприклад, один злочин - за ч. 1 ст. 152, а інший за ч. 3 ст. 152.
• за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, але в одному випадку - з посиланням на ст. 19 КК, а н іншому - без такого посилання. Тобто, коли в одному випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину. а в іншому співучасником такого злочину;
• за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, але в одному випадку - з посиланням на ст. 15 (ст. 15, 27) КК а в іншому - з посиланням на ст. 27 (ст.27, 15) КК, тобто, коли в одному випадку з боку особи мали місце замах на злочин, а в іншому випадку - співучасть у такому злочині;
• за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, якщо змінювалася редакція що статті чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення нового за суттю юридичного складу злочину.

Таким чином, оптимальний варіант створення законодавчих орієнтирів, для визначення сукупності злочинів як окремої форми їх множинності передбачає: