Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 p. князем Олегом і 944 p. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах.

Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його "Коментарях конфліктного права" 1834 p. було вжито термін "міжнародне приватне право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано терміна, який найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право" як такий, що регулює цивілістичні відносини з "іноземним елементом".

Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права зробив Альберт Дайсі (1835-1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779-1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817-1888, Голландія) вважав, що "власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права займають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина).

Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) - зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) - щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) - щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехословаччина) - питання загальної частини вказаної галузі права.

У Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богу-славського. Українську доктрину розвивали В. М. Корецысий, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, питання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з "іноземним елементом" - А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.

У зарубіжних державах, як і в Україні, міжнародне приватне право регламентує майнові та немайнові відносини. Проте для цієї галузі характерними є певні тенденції та особливості, зумовлені історичним розвитком держав. Зокрема, Велика французька революція створила багатьом країнам необхідні умови для розвитку приватної ініціативи, капіталістичних відносин. Це виразилося, зокрема, в недоторканності необмеженої приватної власності, свободі договору. Створювалися правові умови регламентації міжнародних приватноправових відносин у цивільному й торговельному обігу.

Починаючи з XIX ст. у торговельному праві зарубіжних держав виявилися нові тенденції, наприклад, розширення правоздатності торгових товариств. У XX ст. суттєво змінюється призначення деяких інститутів торговельного права. Так, інститут банкрутства, який традиційно застосовувався для стягнення боргів, набув нових функцій, спрямованих на збереження діяльності та рентабельності підприємств.

Вказані та інші аспекти розвитку цивільного й торговельного, а нині переважно комерційного права викликають уніфікаційні процеси як у внутрідержавному законодавстві, так і в міжнародних угодах. Ці процеси відображають інтеграцію господарства зарубіжних держав (наприклад, у межах Європейського Союзу). Вказані тенденції є загальними для іноземних правових систем.

Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про візд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.

Вчені Польщі (К Пшибиловський, М. Сосняк, В. Валашек) вважають, що міжнародне приватне право повинно включати колізійні норми та норми міжнародного цивільного процесу. Цю думку поділяють і угорські вчені (Л. Рецеї, І. Сассі).

Німецька доктрина (Л. Раапе, Г. Кегель) обмежує предмет міжнародного приватного права колізійним правом. Німецькі правники Г.-А. Любхен та М. Пош уважають колізійне право (згідно з їхньою термінологією - "право застосування права") самостійною правовою матерією з власними загальними правовими принципами та узагальнюючими визначеннями, тобто з відособленою Загальною частиною. Деякі інші вчені (Бар, Нуссбаум) включають до міжнародного приватного права й питання міжнародного цивільного процесу.

У болгарській доктрині (В. Кутиков, І. Алтинов) вважається, що міжнародне приватне право охоплює матеріально-правові та колізійні норми. Ці ж погляди поділяють учені Китаю.

Англо-американська доктрина (А. Дайсі, Дж. Чешир, Д. Біль, Г. Гудрич) уважають міжнародне приватне право колізійним і таким, що включає вирішення питань підсудності.

Висновки

Міжнародне право тісно пов'язане з розширенням міжнародного торгівельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. Важливу роль в правовому регулюванні цього співробітництва мають норми міжнародного приватного права, значення якого постійно зростає. Ці норми у сукупності з нормами інших галузей права складають внутрішньо державну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певні форми. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується більше двохсот.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність "іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють:

• суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; "національність" - щодо юридичних осіб);
• об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;
• юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

Міжнародне приватне право - це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом". Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інших правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про візд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.

Список використаної літератури

• Богуславський М.М. Международное частное право. - М.: Международные отношения, 1994. - С. 414;
• Кисиль В. Й. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного частного права // Советское государство и право. - 1990. - № 1. - С. 98-104;
• Лебедев С. Н. О природе международного частного права // Советский ежегодник международного права. - 1979. - М., 1980. - С. 61-80;
• Макоеский А. Л. Проблемы природы международного частного права в советской науке // Труды ВНИИСД 29. - М, 1984 - С. 206-224;
• Матвеев Г. К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития международного частного права // Советский ежегодник международного права. - 1978. - М., 1980. - С. 285-297;
• Мюллерсон Р. А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права // Советское государство и право. - 1982.- № 2. - С. 80-90;
• Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. - К.: Юрінком Інтер, 1997.