До форм реалізації права відносяться:

• дотримання норм права;
• виконання норм права;
• використання норм права;
• застосування норм права.

Розглянемо стадії застосування права. До них відносяться:

• встановлення і аналіз фактичних обставин юридичної справи;
• вибір правових норм, що підлягають застосуванню;
• тлумачення норм;
• застосування рішення;
• контроль за реалізацією прийнятого рішення.

Розглянемо одну зі стадій, стадію тлумачення норми, з'ясуємо, що вона із себе являє. Тлумачення норми права - це діяльність державних органів, різних організацій і окремих громадян, спрямована на з'ясування і роз'яснення змісту і змісту обов'язкової волі суспільства, вираженої в нормах права.

Які є види тлумачення і який їхній зміст? Види тлумачення можна класифікувати по різних галузях.

По юридичній чинності тлумачення підрозділяється на офіційне і неофіційне. Різновидами офіційного тлумачення є:

• автентичне;
• нормативне;
• казуальне.

До неофіційного тлумачення відноситься:

• доктринальне;
• поточне.

По обсягу тлумачення можна класифікувати на:

• буквальне;
• обмежувальне;
• поширювальне.

Розкриємо види прийому тлумачення норм права - це тлумачення граматичне, логічне, систематичне й історичне.

У зв'язку з всім вищевикладеним можна виділити акти норм права, які відіграють не маловажну роль у реалізації права. Акт застосування норм права - це документ утримуючий владне рішення, що містить розпорядження, яке виконується в результаті конкретної юридичної справи. Виділимо акти норм права по суб'єктах:

• а) акти представницьких органів державної влади;
• б) акти виконавчих органів державної влади;
• в) акти правоохоронних органів;
• г) акти державного контролю.

У зв'язку з усім викладеним, тепер можна перейти до більш великого розгляду теми: “Реалізація норм права: поняття і форми”.

Процедура реалізації права

1. Розвинуте, юридично зроблене правове регулювання суспільних відносин виражається не тільки у визначенні для їхніх учасників суб'єктивних прав юридичних обов'язків, але й в встановленні порядку перетворити їх у життя.

Зокрема, діяльність судів і інших юридичних органів здійснюються в процесуальних формах тобто матеріальне право має свої необхідні, властиві йому процесуальні форми, правові процедури, хоча і відмінні від тих, які називаються "юридичним процесом", використовуються й в інших областях юридично значимої діяльності. Інакше кажучи, в умовах режиму законності будь-яка діяльність по реалізації правових розпоряджень має потребу в юридичній регламентації відповідної цієї діяльності, процедурно-процесуальному оформленні.

Правова процедура є законодавчо встановлені способи реалізації норм права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання в якій-небудь сфері суспільних відносин. Процедурно-процесуальні форми є правовими коштами перекладу моделей, установлених юридичними розпорядженнями, з фактичною упорядкованістю суспільних відносин і визначає оптимальний порядок досягнення результатів "запрограмованих" у нормах матеріального права. Їхні правові розпорядження, що встановлюють, (процедурно-процесуальні норми) регламентують способи реалізації громадянами й організаціями прав, обов'язків, здійснення державними органами закріплених за ними повноважень, розгляду юридичних справ, виконання прийнятих по них рішень і тим самим забезпечують перетворення в життя норм матеріального права.

Правові норми, порядок реалізації яких юридично не регламентований, найчастіше виявляються мало ефективними не вирішують покладених на них задач. Тому цілком закономірно, що в сучасних умовах, коли в нашій суспільній свідомості значно підвищується оцінка ролі права, важливість забезпечення норм права такими діючими юридичним механізмами, які гарантували б їхнє належне здійснення, незмірно зросла. Велика роль у виді даних засобів приділяється саме процедурно процесуальним формам. У першу чергу вимагають розробки і прийняття нормативні акти, що встановлюють порядок реалізації конституційних норм про політичні права і свободи громадян, досить гостро коштують проблеми і “процедурного забезпечення” законодавчого процесу, і взагалі всієї діяльності нових представницьких органів.

У той час юридичну процедуру здійснюючи норми права не можна зводити до забезпечення його результативності.

Треба бачити, що процедурно-процесуальна форма, будучи гарантією ефективної реалізації норм права, ще і забезпечує відповідність дій по їх здійсненню тим початком, принципом, яким відповідає зміст реалізованих розпоряджень.

Юридична регламентація діяльності по перетворенню норм права в життя повинна "вдохновляти" її "духом", що пронизує зміст цих норм. Вона виступає фактором, що попереджає від перекручень змісту правових розпоряджень у процесі їхніх реалізацій, перешкоджає обмеженню прав і законних інтересів громадян і організацій, використанню суб'єктами своїх прав і воль на шкоду правам інших суб'єктів чи інтересам суспільства, зловживанню суб'єктивним правом і т.п. Отже, юридична процедура існує не тільки для того, щоб якимось чином упорядкувати організувати дії по реалізації норм права, але і для того щоб гарантувати правовий характер самих цих дій, слідувати їх адекватним засобом досягнення цілей правого регулювання.

2. Прагнення осмислити правові форми юридично значимої діяльності, розкрити їхню роль у правовому регулюванні, виявити тенденції розвитку, визначити шлях удосконалювання знайшло відображення в обґрунтуванні широкої уваги юридичного процесу, що одержав в останні роки поширення в нашій літературі. Під юридичним процесом стали розуміти не тільки традиційні процесуально-правові норми і юрисдикційну діяльность, але і юридичні процедури, використовувані у всіх інших областях правозастосування, а також процедури правотворчості.

У цьому зв'язку становить інтерес розроблена в рамках теорії "загального юридичного процесу" конституція процесуальної форми. Вона є результатом синтезу тих найбільш важливих ознак які виявляються при аналізі в реально здійснюючих правових форм юридично значимої діяльності і покликана "охопити" у суспільному виді всі їхні сторони.

Конструкцію “процесуальна форма” складають три елементи: процесуальні виробництва, процесуальні стадії, процесуальний режим. Поняття процесуального виробництва розкриває особливості предмета відповідної юридично значимої діяльності, обумовлені їм особливості самої цієї діяльності, а також її правових форм.

3. Істотне значення для дослідження правових форм юридично значимої діяльності має питання про їхню класифікацію. Процедурно-процесуальні форми надзвичайно різноманітні, а по цьому міркування правовій процедурі “взагалі” здатні провести тільки до дуже абстрактним і далеким від практиці висновкам. У той же час аналіз існуючих правових норм діяльності, які не спираються на узагальнюючі теоретичні положення про правові процедури, буде зведений до їхнього опису і залишить осторонь властиві їм загальні властивості, що стосуються, наприклад, складу процедурно-процесуальної форми, юридичних гарантій, принципів регламентації юридично значимої діяльності.

От чому при дослідженні правової процедури не можна обійтися без розгляду її видів. Саме класифікація процедурно-процесуальних форм із наступним їхнім вивченням - необхідна передумова існування теорії юридичної процедури.

Оскільки перед класифікацією процедурно-процесуальних форм стоять визначені задачі, її підстави також не можуть бути довільними.

Класифікація правових процедур припускає виділення видів юридичної значимої діяльності, що є предметом процедурно-процесуального опосередкування. У свою чергу при вирішенні питання про критерії виділення цих видів потрібно виходити з тих ознак юридично значимої діяльності, що визначають існування особливих достатнє своєрідних процедур її реалізації.

Специфіка правотворчої діяльності залежить від того, хто є суб'єктом правотворення, і від юридичних особливостей розроблювальних і прийнятих нормативних актів. Ось тут виділяються правотворчість суспільних органів і правотворчість громадських організацій. Цю класифікацію можна продовжити з позицій місцеводержавних органів у державному апараті, розходжень і компетенції громадських організацій, юридичної чинності виданих правових актів.

Особливості правозастосування також визначені суб'єктом відповідної діяльності питань (наділення суб'єктивним правом, його визнання, чи формування установи, вибори призначення на посаду, дозвіл суперечки по праву і т.д. ).

Своєрідність діяльності по реалізації права обумовлено специфікою реалізованих норм і залежить від того, регулятивні це чи норми охоронні. Важливе значення має і те, що реалізація права, тобто правових норм може бути і безпосереднім використанням приналежних суб'єкту прав, виконанням покладених на нього обов'язків, дотримання заборон, і їхнім використанням, виконанням і дотриманням, опосередкованими актами правозастосування. Причому в другому випадку владність і обов'язковість правових норм підкріплюється владністю й обов'язковістю виданих на їхній основі правовикористовуючих актів, а реалізація права здобуває характер здійснення індивідуальних розпоряджень, що містяться в цих актах.

Форми реалізації права

Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Однак установлені державою правові норми не можуть виконати регулюючої ролі без складного механізму і їхньої реалізації.

Без виконання правових розпоряджень у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення. “Права немає, - зауважує Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їхніх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства”.

Під реалізацією права розуміють перетворення, втілення розпоряджень юридичних норм у житті шляхом правомірного поводження суб'єктів суспільних відносин (державних організацій, посадових осіб, суспільних органів і громадян).

Реалізація права завжди зв'язана тільки з правомірним поводженням людей, тобто таким поводженням, що відповідає правовим розпорядженням. В одному випадку це активні позитивні дії (використання чи права виконання обов'язку); в іншому - це бездіяльність суб'єктів (стримування від здійснення протиправних дій). Отже, правомірне поводження суб'єктів суспільних відносин реалізує норму права, неправомірно - порушує.

Правові норми реалізуються в різних формах. Це обумовлюється поруч обставин:

• положенням того чи іншого суб'єктів у загальній системі правового регулювання, його відношенням до юридичних розпоряджень;
• формою зовнішнього прояву правомірного поводження.

У літературі класифікація норм реалізації права проводиться по різних підставах.

По суб'єктному складі реалізують індивідуальну і колективну форми реалізації. Деякі правові вимоги не можна провести в життя інакше, як поєднуючи один з одним, виступаючи колективним суб'єктом права. По характеру дій суб'єктів, ступеня їхньої активності і спрямованості виділяють дотримання, виконання, використання і застосування.