Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Ці перетворення повинні відобразитися у реформуванні правової сфери, і суттю їх є самообмеження держави і розширення прав і свобод особистості, що досягається за допомогою формування такого методу правового регулювання кожної з галузей права, який забезпечував би охорону інтересів особистості й обмежував можливості держави щодо порушення цих прав, що повною мірою відноситься й до методу кримінально-процесуального регулювання.

Більше того, співвідношення "держава – особистість" у кримінальному процесі є основним елементом кримінально-процесуального права, яке є однією із самих політизованих правових галузей та індикатором правового становища індивіда в державі в цілому.

Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, виключивши юридичну можливість підозрюваного й обвинувачуваного активно впливати на хід кримінальної справи, як це було в нашій країні раніше, коли єдиним, кому підозрюваний чи обвинувачуваний могли оскаржити незаконні рішення органів попереднього розслідування, був прокурор – процесуальний керівник цих органів, зацікавлений у розкритті злочинів.

Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, залишаючи значну перевагу в процесуальних засобах впливу на рух провадження в справі за органами держави, не надаючи підозрюваному можливості в повному обсязі реалізовувати свої права та захищати свої інтереси, як це було до 1992 р.

Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати й протилежним способом, надаючи обвинувачуваному (підозрюваному) і органам кримінального переслідування рівні процесуальні можливості для впливу на хід провадження по кримінальній справі.

Наприклад, за допомогою покладання функції контролю за законністю дій органів кримінального переслідування на незалежного від них суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності – суд; установлення правила, відповідно до якого лише після перехресного допиту свідка, проведеного сторонами перед судом, показання свідків набувають юридичної сили доказів, як це передбачено в законодавстві деяких демократичних держав.

Саме змагальний процес відповідає принципам правової держави. Концепція судової реформи від 28 квітня 1992 року спрямувала вітчизняну науку на вивчення нових аспектів та вирішення проблем кримінального процесу України, підняла їх актуальність, надала їм нового змісту, а також висунула перед дослідниками нові завдання, спрямовані на необхідність розширення змагальних засад у всіх стадіях процесу. Розташування проблеми змагальності в одному ряді з іншими проблемами кримінально-процесуального права свідчить про те, що значення змагальності недооцінюється.

На нашу думку, розширення змагальних засад українського кримінального процесу – не просто один з основних напрямів його реформування, а суть його реформи. Дійсно, закріплення в нині чинній Конституції України принципу про те, що судочинство в Україні здійснюється на основі змагальності і рівноправності сторін, означає принципово новий, у порівнянні з покладеним в основу КПК України 1960 року, підхід до регулювання суспільних відносин, що утворюються між державними органами, які здійснюють кримінальне переслідування, і особою, відносно якої ставиться питання про притягнення її до кримінальної відповідальності.

З початку 90-х років законодавцем внесено суттєві зміни до КПК України, спрямовані на перетворення закріпленого в ньому пошукового (інквізиційного) процесу на змагальний процес. У теорії кримінально-процесуального права звичайно досліджувались окремі аспекти змагальності: принцип змагальності або змагальна форма кримінального процесу серед його історичних форм, право на захист у змагальному кримінальному процесі. Однак, більшість цих досліджень припадає на радянський період розвитку кримінально-процесуальної науки, у зв’язку з чим змагальність, властива кримінальним процесам демократичних іноземних держав характеризувалась як неприйнятна для вітчизняної системи.

Реформа українського кримінально-процесуального законодавства повинна мати під собою теоретичну основу, що представляє собою висновки, отримані в результаті вільного від ідеологічних підходів комплексного дослідження змагальності кримінального процесу як соціально-правового явища. Зараз у стадії підготовки до другого читання знаходиться проект КПК України, який проходить експертизу Венеціанської комісії. Зазначені обставини й послугували спонуканням до написання роботи, в якій досліджуються загальні теоретичні питання, пов’язані з проблемами гарантій принципу змагальності в кримінальному процесі України.

Концепцією судово-правової реформи, схваленою Постановою Верховної Ради України "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні" 28 квітня 1992 року, передбачено заходи, спрямовані на демократичну розбудову судової системи, створення надійного правового фундаменту для діяльності судів. Частково ці заходи здійснено, але судова система ще остаточно не сформована.

Основними принципами цієї Концепції є створення такого судочинства, яке б максимально гарантувало право на судовий захист, рівність громадян перед законом, умови для здійснення змагальності; реалізація презумпції невинності, радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства; перевірка законності та обґрунтованості прийнятих судом рішень, визначення умов допустимості доказів.

Розробленим проектом Концепції розвитку системи правосуддя в Україні на 2004–2014 роки поглиблюються демократичні засади здійснення правосуддя у вітчизняному судочинстві, визначено завдання подальшого розвитку системи правосуддя через призму реального забезпечення верховенства права і права кожного на справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до принципу верховенства права людина, її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а судова процедура буде вважатися справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права та заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності та відкритості, обов’язковості виконання судових рішень. Проектом пропонується перелік засад ідеологічного значення, і серед них – принцип змагальності, "...що покладає на сторони обов’язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір та які мають значення для справедливого вирішення справи".

Змагальний процес, як відомо, характеризується таким правовим статусом його основних учасників, який забезпечує виконання функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи не залежними один від одного суб’єктами процесу. А це означає, що в діяльності кожного з учасників не повинні бути наявними елементи не властивих йому функцій.

Статтею 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Засади змагальності сторін, разом зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, закріплено в п. 4 ч. 3 цієї статті. Зміст принципу змагальності найкраще передбачає наявність на всіх стадіях процесу рівноправних сторін і розподіл їх процесуальних функцій, тобто таку форму побудови кримінального процесу, в якій бере участь три сторони та за якої функції обвинувачення і захисту відокремлені від функції вирішення справи, тобто має місце розподіл функцій між суб’єктами (сторонами), що користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, а судом створюються умови для реалізації (здійснення) наданих їм прав та виконання сторонами їх процесуальних обов’язків (стст.16-1, 261 КПК України).

Змагальність є одним з елементів методу правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінального судочинства. Поєднання в повноваженнях однієї сторони функцій обвинувачення і вирішення кримінальних справ є проявом реакційності судової системи держави та перетворює органи правосуддя на органи розправи. К. Маркс вважав, що поєднання в одній особі функцій судді, обвинувача і захисника суперечить всім законам психології.

Змагальність сторін необхідна як гарантія реалізації принципу всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи і захисту, які є необхідними для повноцінного змагання у всіх стадіях процесу. Вона також є гарантією для утвердження законності і справедливості при винесенні судових рішень. Таким чином, для змагальності характерними є такі ознаки, як:

1) наявність двох протилежних сторін – обвинувачення на всіх стадіях кримінального процесу (ст. 21, 45, 264, 262, 288, 289, 290 КПК України та ін.);

2) процесуальна рівність сторін, яка є гарантом реалізації ними прав та обов’язків, сприяє змагальності, стимулює саме активність сторін у дослідженні доказів, а не суду, що сприяє вирішенню спору та зобов’язаний вживати всіх заходів до викриття або виправдання підсудного (стст. 22, 253, 260, 299, 315-1 КПК України та ін.);

3) наявність незалежного від сторін арбітра в особі суду, який не має функцій сторін, виступає гарантом дотримання конституційних прав, керує процесом при розгляді справи, вирішує її по суті, будучи не зв’язаним думкою сторін.

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти подання фактичного матеріалу. Змагальність, яка реалізується у визначеній законом процесуальній формі, спрямована на встановлення об’єктивної істини в більш повному обсязі та на більш повний та реальний захист прав людини і громадянина. Принцип змагальності в кримінальному процесі вже давно привертає увагу багатьох вчених-процесуалістів як в Україні, так і за кордоном, у тому числі й в Росії, але лише недавно він отримав конституційне закріплення в Україні.

Ні в законі, ні в юридичній літературі принцип змагальності повною мірою не розкритий, а тому з цього приводу існує багато точок зору, якими на підтвердження своїх аргументів робиться наголос або на Статут кримінального судочинства 1864 року, або на досвід здійснення правосуддя в країнах англо-американського права. Не досягнуто одностайної думки в розумінні цього принципу і в науці українського та російського процесуального права. Незважаючи на те, що принцип змагальності в судочинстві загальновідомий, однак сьогодні у зв’язку з новими історичними умовами розвитку суспільства виникла нагальна потреба в його ґрунтовному переосмисленні з метою наповнення новим змістом цього поняття.

У вітчизняній науці не досягнуто уніфікованого підходу до поняття принципу змагальності в кримінальному процесі України.

Величезний внесок в розвиток теорії змагальності кримінального судочинства було здійснено радянським вченим-процесуалістом Строговичем М.С., який спочатку вважав, що забезпечення обвинуваченому права на захист і змагальність є одним принципом, однак пізніше дійшов висновку, що змагальність має особливо важливе значення і почав виділяти її в якості самостійної засади радянського кримінального процесу. Він одним з перших обґрунтував таку точку зору на змагальні основи, яка дотепер є домінуючою (переважаючою) серед інших.