Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (3, ст.1) до об’єктів цієї власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки на походження чи найменування місця походження. Серед об’єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи.

Винахід – результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології (5, ст.1). Наведемо розуміння винаходу з (4, п.6). Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не є наслідком рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, що є загальнодоступними в Україні та закордонних державах до дати пріоритета винаходу. Винахід признається промислово використовуваним, якщо він може бути використаним у промисловості, с/г, сфері охорони здоров’я та інших галузях н/г. Об’єктами винаходу можуть бути пристрої, спосіб, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин та тварин, а також застосування відомого раніш пристрою, способу, речовини, штама за новим призначенням.

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (6, ст.1). До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування. Промисловий зразок признається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразку. Промисловий зразок признається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їхнього візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразку в естетичних та економічних особливостях його форми, малюнку, кольору чи їх поєднання. Промисловий зразок признається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтвореним промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг. (4, п.7).

Корисна модель – результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології. (4, ст. 1). Предметом технічного вирішення у корисних моделях є лише конструкція виробу, його форма.

Товарний знак та знак обслуговування це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи. У якості товарних знаків можуть бути зареєстровані словесні, образні, об’ємні та інші позначення та їхні комбінації (4, п.8)

Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

В Україні сьогодні не існує спеціалізованого судового органу, який би займався вирішенням питань, пов'язаних із розглядом спорів, які випливають з правовідносин у сфері промислової власності. Це зумовлює й відсутність окремої процедури, яка б регламентувала порядок розгляду таких спорів. Таким чином, спори, які випливають з цих правовідносин, розглядають в нашій державі за загальними правилами судочинства, тобто за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом.

Разом з тим, особливості, які властиві об'єктам інтелектуальної власності взагалі та промислової власності зокрема, обумовлюють деякі риси самої процедури вирішення спорів відносно цих об'єктів та пов'язаних з ними прав.

Йдеться про проблемні питання, що виникають під час використання судом такого джерела доказів, як експертне дослідження.

Суддям та іншим фахівцям, які мають безпосереднє відношення до процесу судового розгляду справи, добре відомо, що саме питання щодо призначення й проведення експертизи є предметом постійної уваги з боку суду та сторін, що сперечаються, оскільки від його вирішення часто залежить й остаточне рішення у справі.

Багатогранний процес створення об'єктів промислової власності є процесом творчим, який зачіпає практично всі сфери людського життя, тобто широке коло питань, що походять з різних галузей науки, мистецтва, виробництва тощо. За таких умов цілком природно, що суддя змушений залучати до участі в розгляді справи відповідних експертів, оскільки його власних знань (які в цілому базуються на знанні норм права та вмінні їх застосовувати) найчастіше не вистачає для того, щоб прийняти у спірному питанні таке рішення, яке б відповідало обставинам самої справи. При цьому цікавими, на мій погляд, є такі моменти.

По-перше, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, суд, керуючись законом, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. При цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначена процесуальна норма не дає підстав для вільного тлумачення закріплених нею положень. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, що призначена у справі експертиза (навіть за умови, що її проведення доручили найповажнішій установі, яка має у своєму штаті найдосвідченіших спеціалістів), а відповідно й отриманий за цим призначенням висновок експерта є лише одним із доказів, який не може мати наперед встановленої сили або переваги над іншими доказами, а тому має оцінюватись судом з урахуванням усіх обставин справи.

По-друге, зважаючи на цю обставину, судді слід пам'ятати, що проведення будь-якого експертного дослідження не може перетворюватися на самоціль і має відбуватися лише у тих випадках, коли цього дійсно потребують обставини справи. Тобто, не можна призначати експертизу у справі суто автоматично, виходячи лише з того, що предметом розгляду за такою справою є об'єкт промислової власності або пов'язані з ним права. Таким чином, рішення суду щодо призначення експертного дослідження в справі має бути зрілим і обумовлюватися чітким усвідомленням предмету спору, пов'язаної з ним аргументації сторін, що сперечаються, та необхідністю застосування спеціальних знань.

Відповідно до вимог чинного господарського процесуального законодавства, суддя має можливість призначити експертне дослідження як під час безпосереднього розгляду судової справи, так і в процесі підготовки до нього.

Учасники господарського процесу мають право запропонувати суду питання, які потребують роз'яснення судовим експертом, а також можуть до початку проведення судової експертизи заявити експерту відвід.

Якщо ж суддя призначить експертне дослідження в процесі підготовки справи до розгляду, це або взагалі зробить неможливим дотримання прав сторін, або значно його ускладнить. До того ж суддя, перш ніж прийняти рішення про призначення експертизи, має зорієнтуватися в суті спірного питання, усвідомити в чому полягає його предмет, на чому базуються доводи сторін, а також зрозуміти межі тієї допомоги, яку він може отримати від експерта.

На мій погляд, успішне вирішення всього комплексу зазначених завдань є можливим лише за умови, коли пов'язані з ними питання будуть з'ясовані саме в процесі розгляду справи. Отже, є підстави говорити про те, що призначати експертне дослідження доцільніше безпосередньо в ході судового засідання. Тим більше, що саме на цій стадії суд зможе забезпечити повне й неупереджене дотримання прав обох сторін щодо проведення експертизи, сформувати з цього приводу свою власну думку, а також вислухати можливі заперечення сторін щодо особи експерта.

Відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", судово-експертну діяльність в Україні здійснюють науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я, а також експертні служби Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки. Крім того, відповідно до вимог названого закону, судово-експертна діяльність може здійснюватись на підприємницьких засадах, на підставі ліцензії, а також громадянами. При цьому закон визначає, що Міністерство юстиції має вести Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян.

Отже, відповідно до чинного законодавства, проведення експертного дослідження може бути доручене досить вузькому колу осіб.

Відомо, що останнім часом експертні дослідження з питань, пов'язаних з інтелектуальною власністю, проводять у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз. Слід визнати, що таке розширення сфери використання спеціальних знань державною спеціалізованою установою є напрямком перспективним і корисним, оскільки добре відомо, що цей інститут проводив експертні дослідження завжди на високому рівні.

Однак, враховуючи, що використання спеціальних знань у галузі промислової власності є відносно новим напрямком діяльності інституту, мені як судді до вирішення питання про призначення експертизи хотілося б мати більш чітку уяву про осіб, які входять до штату експертної установи або залучаються до участі у проведенні експертиз; який вони мають досвід практичної роботи та за яким фахом; чи виконували вони раніше обов'язки експертів; чи проходили атестацію та чи включені до Реєстру судових експертів.

Зазначена інформація є корисною для суду за будь-яких умов, тим більше, що він обов'язково має звернути свою увагу на ці питання, оцінюючи висновки експерта як один із доказів у справі.

Визначаючи коло питань, суд має уникати постановки питань правового характеру, тобто тих, на які він повинен відповісти сам.

Наприклад, такі поняття, як умови надання правової охорони знаку для товарів і послуг, або умови надання правової охорони винаходу та його патентоздатність мають подвійний зміст. По-перше, правовий, оскільки вони тягнуть за собою відповідні правові наслідки; по-друге, суто спеціальний, оскільки для з'ясування характеру складових частин зазначених понять частіш за все потрібні спеціальні знання.

Така ситуація часто призводить до того, що суд лише дублює висновок експерта, в якому вже зазначено, що винахід або знак для товарів та послуг, відносно яких виник судовий спір, не відповідають умовам патентоздатності й умовам надання правової охорони.

Отже, суд, формулюючи для експерта питання, які стосуються умов надання правової охорони тому чи іншому об'єкту промислової власності, не повинен запитувати, чи відповідає цей об'єкт таким умовам, оскільки саме на це питання він має відповісти сам. На мій погляд, у цьому випадку суд може запитати експерта лише про можливу наявність ознак, з якими закон пов'язує існування підстав для визнання охоронного документа недійсним.