Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Види правових актів за формою вираження:

• письмовий (акт - документ);
• усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);
• конклюдентний (акт - дія).

Види правових актів за юридичною субординацією: нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими; індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку; інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, "обслуговують" нормативні акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів - нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних - є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.

Є нетипові (спеціалізовані) акти - акти, що затверджують положення, правила статутів, або акти, що складаються з декларацій, закликів, звернень.

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

• приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);
• завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
• приймається з дотриманням певної процедури;
• має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
• а) вид акта (закон, указ, постанова);
• б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
• в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
• г) дата ухвалення акта;
• ґ) номер акта;
• д) дані про посадову особу, яка підписала акт;
• публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти - у часописі "Офіційний вісник України").

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - «ст.», а частини (абзаци) статей - "ч.". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

• зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;
• у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;
• іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права).

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити "такого-то" головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права).

Види нормативно-правових актів

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони;
• підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта - це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган аидав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії: загальні; спеціальні; локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення: акти встановлення норм права; акти заміни норм права; акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс. Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

• Верховна Рада України - закони і постанови;
• Верховна Рада Автономної Республіки Крим - постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);
• Президент України - укази (нормативні та ненормативні); розпорядження;
• Кабінет Міністрів України - постанови і розпорядження;
• керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;
• Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - постанови, рішення і розпорядження,
• голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій - розпорядження;
• місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень - нормативні накази;
• адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази, статути, положення та інструкції.

Дія нормативно-правових актів у часі, просторі й за колом осіб

Дія нормативно-правового акта в часі, просторі і за колом осіб.

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох "вимірах":

• у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність;
• у просторі, на який поширюється дія закону;
• за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки.

Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону.

Закони починають діяти:

• З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);
• З моменту опублікування;
• З часу, який позначено в самому законі;
• З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію.

В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. "Про державну таємницю" була опублікована Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державну таємницю", де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування;

• Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України;
• Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України 1996 р. закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є не чинними (ст. 57).

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів:

• негайна дія - коли закон із дня вступу в дію поширюється на усі випадки лише "уперед"; усе, що передувало дню вступу закону в дію, під нього не підпадає;
• зворотна дія (зворотна сила) закону - коли закон поширюється на всі випадки і "уперед" і "назад", тобто і на випадки, що відбувалися раніш, у минулому, до введення закону в дію.

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються: