Охорона та захист права власності забезпечується не лише цивільно-правовими нормами, але й нормами інших галузей права, зокрема нормами конституційного, адміністративного, кримінального, сімейного права тощо.

При дослідженні цієї теми слід зазначити, що в теорії права та в цивілістичній науці зокрема, по різному тлумачать поняття «правова охорона» та «правовий захист».

Науковці ці поняття не ототожнюють, а вкладають у них різний зміст. Так, Я. М. Шевченко вважає, що правовий захист є складовою правової охорони. В своїй роботі «Власник і право власності» автор зазначає, що поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, які забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме – захист (охоронні норми).

Таким чином, в юридичній літературі тяжіють до визнання правової охорони більш об’ємним поняттям, ніж правовий захист. Проте, аналіз значної кількості нормативно-правових актів, зокрема Законів України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо дає підстави для висновку про те, що законодавець не проводить чіткого розмежування між цими поняттями. Більшість норм вказаних законів носять регулятивний та захисний характер.

Таким чином, охорона права власності - це створення через нормотворчий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, які сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджають вчинення правопорушень у цій сфері. Захист права власності - це сукупність заходів, способів та прийомів, спрямованих на відновлення порушеного цивільного суб'єктивного права самим власником, компетентними державними органами та посадовими особами.

Закон закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зауважимо, що цей перелік не є вичерпним, захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися і у інші способи, які не суперечать законам, правам та інтересам інших осіб й моральним засадам суспільства.

Закон закріплює положення про те, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування йому майнової та моральної шкоди.

Пропонується класифікація способів захисту права власності, що найбільш повно відображає класифікації, які існують. Основні речово-правові способи це позови:

• віндикаційний,
• негаторний.

Допоміжні речово-правові засоби захисту це позови про:

• визнання права власності;
• виключення майна з опису;
• захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

Зобов'язально-правові засоби це способи права захисту:

• власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);
• власності в деліктних зобов'язаннях;
• повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

Спеціальні засоби захисту:

• позови про визнання правочину недійсним;
• способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;
• способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів.

При вивченні цієї геми слід звернути увагу. перш за все, на речево-правові способи захисту права власності, всі інші способи детально розглядаються в інших темах навчальної дисципліни.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про власність" і ст. 387 ЦК України власник мас право витребувати свої майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Цей речово-правовий спосіб захисту права власності називають віндикаційним позовом.

Отже, віндикаційний ( від лат. vindico - захищаю, вимагаю) позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого майном з метою витребування свого майна з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати повернення цього майна від набувача лише у разі, якщо майно:

• було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
• було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
• вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння;
• вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на вимогу його від добросовісного набувача у всіх випадках. Слід звернути увагу на те, що гроші, а також цінні папери на пред’явника не можуть вимагатись у добросовісного набувача.

Законодавець також гарантує захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння. Так, відповідно до ст. 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, а також відшкодування завданих цим збитків. Закон закріплює положення про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Таке право власника забезпечується можливістю звернення до суду із негаторним позовом.

Негаторний позов (від лат. заперечувальний позов) – це вимога власника, не позбавленого володіння майном, про усунення або припинення перешкод у здійсненні його права власності, зокрема право вочностей користування та розпорядження майном.

Право на негаторний  позов мають власник і законний володілець майна, які володіють річчю, але позбавлені можливості користування або розпорядження майном внаслідок протиправних дій третіх осіб. Відповідачем у разі подання негаторного позову виступає особа, яка створює своєю протиправною поведінкою (дією чи бездіяльністю) перешкоди позитивному здійсненню права власності.

Вимогою за негаторним позовом є усунення перешкод, які тривають і мають місце на момент пред’явлення позову. В контексті сказаного, зауважимо,  що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності.

Законодавець також гарантує такий спосіб захисту права власності як визнання права власності.

Власник може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту, що порушує його право власності.