Саме йому згідно з Основним Законом надані повноваження здійснювати правосуддя, ухвалювати і проголошувати іменем держави судові рішення, які є обов’язковими для виконання на всій території України.

Від того, наскільки суддя є професійним, здатним кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, наскільки він спроможний захистити права і свободи громадян, юридичних осіб, інтереси держави, які його моральні якості, залежить авторитет судової влади в суспільстві та авторитет нашої держави в світі.

Чи відповідають таким вимогам наші судді? Яка процедура їх призначення на посаду вперше та обрання безстроково?

Згідно зі ст. 59 Закону «Про судоустрій України» на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів крім зазначених осіб можуть бути також ті, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду. Їх віковий ценз підвищено до 30 років, а стаж роботи за спеціальністю - до п’яти. Вперше судді призначаються на посаду строком на п’ять років Президентом України, а безстроково обираються Верховною Радою України.

За даними статистики, стан забезпечення суддівського корпусу професійними суддями незадовільний. У державі склалася парадоксальна ситуація: з одного боку, є нарікання на те, що з року в рік незаповненими залишаються більше 1 тис. вакантних посад (станом на 1 січня 2003 р. нараховувалася 1 тис. 641 вакантна посада судді, на 1 січня 2004 р. - 1 тис. 322, на 1 січня 2005 р. - 1 тис. 208); з іншого - в деяких кваліфікаційних комісіях, а саме на них покладене своєчасне забезпечення формування суддівського корпусу професійними суддями, на черзі перебуває не один десяток кандидатів.

Які причини такого становища? Звичайно, є об’єктивні чинники, що впливають на своєчасне заповнення наявних вакансій - відсутність необхідної кількості робочих місць у приміщеннях багатьох судів, низький рівень оплати праці суддів, їх соціальна незахищеність, відсутність житла тощо.

Проте, без сумніву, вагомою причиною цього є також невиправдано довгий шлях від подання заяви до моменту призначення, обрання на посаду судді та надзвичайно складна процедура визначення професійної придатності кандидата для заняття такої посади. Від новопризначених чи обраних безстроково суддів нерідко доводиться чути нарікання на існуючий порядок підготовки та розгляду матеріалів для призначення на посаду професійного судді вперше чи обрання безстроково. У багатьох з них цей шлях викликає не дуже приємні спогади.

До 2004 р. ні призначення на посаду судді вперше, ні обрання безстроково не були регламентовані й фактично здійснювалися по-різному. В деяких областях, наприклад, кандидат подавав заяву про рекомендацію для призначення його професійним суддею голові суду, в інших - до кваліфікаційної комісії суддів чи управління юстиції, а згодом - до територіального управління державної судової адміністрації (далі - територіальне управління ДСА).

Підготовка матеріалів та атестування кандидатів, а також направлення матеріалів як до Адміністрації Президента України на перше призначення суддею, так і до Верховної Ради України на обрання безстроково жодними строками не обмежувалися.

18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 1625-VІІ «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», а 30 червня 2004 р. Президент України видав Указ № 697/2004 «Про Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді вперше» (далі - Указ Президента від 30 червня 2004 р.). У цих нормативних актах були визначені як основні засади призначення, обрання та звільнення суддів, так і строки та порядок проведення цієї процедури. Однак і це не дало змоги вирішити до кінця існуючі проблеми.

Щоб довести це, достатньо проаналізувати хоча б механізм призначення судді на посаду вперше. Відповідно до зазначених нормативних актів громадянин, який має намір стати суддею (далі - кандидат), звертається до відповідної кваліфікаційної комісії суддів із заявою про надання йому рекомендації для призначення професійним суддею, а також дає письмову згоду на проведення перевірок щодо обставин, зазначених у ч. 4 ст. 59 Закону «Про судоустрій України».

Кваліфікаційна комісія суддів після реєстрації заяви передає її протягом трьох днів до відповідного територіального управління ДСА для підготовки необхідних матеріалів. Під час прийняття заяви кваліфікаційною комісією до відома кандидата доводиться перелік документів, які він має подати до територіального управління ДСА, та забезпечується можливість ознайомитися з орієнтовним переліком питань щодо різних галузей права, з яких провадиться кваліфікаційний іспит, і темою письмового реферату. Впродовж 15 днів після цього кандидат подає до територіального управління ДСА за місцезнаходженням суду, де є вакансія, документи, перелічені у ст. 7 Указу (копія диплома, трудової книжки та ін.).

Підготовлені територіальним управлінням ДСА документи не пізніше 35 днів з дати подання кандидатом заяви надсилаються до тієї ж кваліфікаційної комісії суддів. Згодом остання повідомляє кандидата (звертаємо увагу - строк, протягом якого це має бути зроблено, не визначено) про дату й час складання іспиту. Після цього, за наявності необхідних документів, кваліфікаційна комісія викликає кандидата на засідання, де він складає іспит, за результатами якого комісія дає висновок про рівень його підготовки до судової роботи та рекомендацію щодо призначення на посаду судді.

Після атестування всі документи стосовно кандидата кваліфікаційна комісія знову надсилає до територіального управління ДСА, яке в свою чергу повинно протягом трьох днів направити їх до ДСА України. Остання провадить перевірку правильності оформлення отриманих матеріалів (може повернути їх для дооформлення) і не пізніше 10 днів з дати надходження надсилає їх до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ).

Отримавши такі матеріали, ВРЮ перевіряє правильність оформлення та за необхідності дооформлює їх. Через деякий час (знову зауважимо - не визначено, який) кандидат запрошується на засідання її секції, де ще раз перевіряється рівень його знань з різних галузей права і, як вбачається з її «методичних рекомендацій», неабияких знань: з теорії держави і права, історії судочинства в Україні, конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального права, судоустрою в Україні, про прокуратуру, з питань діяльності спеціалізованих судів, а також питань, які стосуються його реферату.

Після цього (у невизначений строк) кандидат повторно запрошується на засідання ВРЮ, на якому її члени вирішують питання про внесення подання Президенту. Це подання разом із визначеними законом документами направляється Президентові України, який видає відповідний указ.

Значні ускладнення виникли й у забезпеченні своєчасного прийняття новопризначеними суддями присяги судді. Відповідно до вимог ст. 10 Закону «Про статус суддів» суддя складає присягу перед Президентом України. На її виконання Указом Президента від 11 травня 1999 р. № 493/99 «Про порядок складення присяги суддею, вперше призначеним на посаду» було затверджено Порядок, проте з різних причин забезпечити його виконання виявилось дуже складно.

Так, на кінець 2003 р. значна кількість суддів не змогла своєчасно скласти присягу. У зв’язку з цим до зазначеного Указу були внесені зміни, й тепер за дорученням Президента судді можуть складати присягу (фактично так і відбувається) в присутності глави обласної державної адміністрації, членів відповідної ради суддів, голови відповідного апеляційного суду, суддів суду, до якого призначено суддю, та начальника територіального управління ДСА. Навряд чи можна вважати це нормальним явищем.

Що стосується безпосередньо процедури визначення рівня підготовки кандидата до роботи суддею, то вона також є невиправдано вимогливою та логічно непослідовною і заангажованою.

Згідно зі ст. 60 Закону «Про судоустрій України» та Указу Президента від 3 червня 2004 р. визначення рівня підготовки кандидата до роботи суддею покладено на відповідні кваліфікаційні комісії суддів. Як свідчить практика, в більшості випадків вони належним чином виконують свої функції, однак ще нерідко при атестуванні кандидатів на посаду судді наявні формалізм, поверховий підхід до оцінки їхніх знань та поданих рефератів.

У результаті такі кандидати з’являються на засідання ВРЮ непідготовленими: елементарно не орієнтуються в чинному законодавстві (навіть щодо системи судів) та основних засадах судочинства, а подекуди - і в змісті своїх письмових робіт (рефератів). Непоодинокими є факти, коли кандидати подають реферати, не підготовлені самостійно, а взяті з різних джерел. Тому трапляються випадки, коли ВРЮ відмовляє кандидатам у направленні подання Президенту України на призначення суддею.

На жаль, донині залишився не регламентованим порядок проведення засідань кваліфікаційних комісій суддів загальних судів, а також кваліфікаційного іспиту. На якість атестування кандидатів впливає й те, що кваліфікаційні комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах і здебільшого занадто завантажені.

Нині в Україні діють дев’ять окружних кваліфікаційних комісій суддів загальних судів: Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська та Автономної Республіки Крим, які розташовані у відповідних обласних центрах і м. Сімферополі, але не в кожній області. Як правило, через це членів комісії нелегко зібрати на її засідання. А потім це позначається на їхній роботі, в тому числі й атестації суддів на призначення їх на посаду вперше.

Непоодинокі випадки, коли такий складний механізм призначення судді на посаду вперше призводить до того, що суддю не призначають на посаду роками. А для деяких ця мрія може ніколи не здійснитися.

Не менш важкий шлях доводиться долати суддям і при обранні на посаду безстроково. Відповідно до вимог ст. 84 Закону «Про судоустрій України» їх атестує Вища кваліфікаційна комісія суддів України, діяльність якої в цій частині також не регламентована. Після атестації та направлення Головою Верховного Суду подання до Верховної Ради України вони проходять співбесіду в профільному комітеті Верховної Ради, де члени комітету - народні депутати - знову їх фактично атестують з питань різних галузей права та, за наявності відповідних документів, перевіряють якість їхньої роботи.

Оскільки на цьому етапі також не регламентовано атестування судді, то йому можуть ставити різні запитання з будь-якої теми. Не важко уявити, що на такій співбесіді суддя почувається зовсім незахищеним. Проте і це ще не все. Вже давно укоренилася практика, що в той день, коли судді призначено співбесіду в комітеті, до останнього надходять скарги, які, як правило, стосуються розгляду цим суддею певних судових справ.