Хоча такі скарги мають розглядатися в процесуальному порядку в судах вищого рівня, розгляд матеріалів щодо такого судді переноситься, а скарга направляється на перевірку до Ради суддів України на невизначений час. Усе це, до речі, дає можливість заблокувати «неугодних суддів». І такі приклади, на жаль, непоодинокі. Саме з цих причин немало суддів, незважаючи на те, що строк їхніх повноважень закінчився, не обираються на посаду судді безстроково не лише місяцями, а й роками. А через те, що вони не мають права розглядати судові справи, зростає й так велике навантаження на їхніх колег.

Чи можна спростити та уніфікувати процедуру призначення, обрання судді на посаду? Безумовно, можна, і перш за все це слід зробити на законодавчому рівні. Ще один важливий аспект - ДСА України має бути підпорядкована Верховному Суду України, а її територіальні управління - апеляційним судам. За таких умов увесь «банк даних» вакантних посад суддів перебуватиме в органах судової адміністрації, до яких із заявою про рекомендацію на посаду судді й звертатиметься громадянин.

У чітко визначений законом чи іншим нормативним актом строк з моменту прийняття заяви територіальне управління ДСА має підготувати необхідні документи й направити їх до відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Провівши атестацію кандидата, зазначена комісія повинна направити всі документи безпосередньо до ДСА України, а остання - до ВРЮ.

Кваліфікаційні комісії суддів необхідно утворити в кожній області, як це було раніше. Розмістити їх потрібно в приміщеннях територіальних управлінь ДСА. При цьому щонайменше голова цієї комісії та його заступник мають працювати на постійній основі. Для ефективнішої роботи кваліфікаційних комісій суддів слід чітко регламентувати проведення кваліфікаційного іспиту кандидата і передбачити у Типовому регламенті роботи вичерпний перелік та кількість питань (30, 50 чи 100), що охоплювали б відомості про основні юридичні дисципліни, законодавство про судоустрій та статус суддів, стандарти Ради Європи в здійсненні правосуддя, практику Європейського Суду з прав людини тощо. Результати тестування кандидата мають визначатися за умови відповіді на 5-6 питань, зазначених у білетах. Можливо, є сенс і в тому, щоб на такі засідання кваліфікаційної комісії суддів запрошувався голова чи представник суду, до якого має намір працевлаштуватися кандидат.

ВРЮ, як і відповідний профільний комітет Верховної Ради України, не повинна атестувати кандидата, змушуючи його складати повторно іспит у такому ж обсязі, як це відбувається нині, і таким чином нівелювати діяльність кваліфікаційних комісій суддів. Їхні функції полягають, як це й передбачено законами від 15 січня 1998 р. № 22/98-РВ «Про Вищу Раду юстиції» та від 18 березня 2004 р. № 1625-VІІ «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», саме в організації перевірок скарг, якщо вони надійшли, правильності та повноти оформлення матеріалів на призначення, обрання судді на посаду, а також у підготовці відповідного подання. Безперечно, вони повинні проводити й бесіду з кандидатами для перевірки правильності прийнятих рішень попередніми інстанціями та визначення відповідності кандидата посаді судді.

Законодавчо має бути закріплено й термін проходження матеріалів на призначення суддів вперше в Секретаріаті Президента України.

Фахівці дотримуються різних поглядів щодо того, коли кандидат у судді має пройти фахову підготовку і в якому закладі.

Вважаємо, що лише після того, як громадянина буде призначено Президентом України на посаду судді, його навчання щонайменше протягом шести місяців має бути проведено в Академії суддів України чи її філіалах або Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого чи Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова. Тільки після цього та обов’язкового складення присяги перед Президентом України він може розпочати виконання обов’язків судді.

Не менш актуальним, аніж призначення судді на посаду вперше чи безстроково, залишається питання призначення суддів на адміністративні посади. Механізм призначення суддів на такі посади закріплено Законом «Про судоустрій України», зокрема ч. 5 ст. 20. Згідно з цією нормою Закону голова суду, заступник голови суду призначаються на посади строком на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів - рекомендації відповідної ради суддів).

Отже, Законом «Про судоустрій України» визначено, що суб’єктом призначення суддів на адміністративні посади є Президент України. Проте з аналізу щодо цього приводу чинного законодавства та практики призначення суддів на адміністративні посади постають питання, чи виправдана така процедура і чи відповідає названий Закон в цій частині вимогам Конституції.

До повноважень голів судів усіх рівнів та їх заступників окрім виконання обов’язків судді віднесено здійснення організаційного керівництва діяльністю суду, в тому числі його апарату. Закон забороняє цим особам втручатися в розгляд будь-якої справи та впливати на результати розгляду. Отже, фактично адміністративні функції голови суду чи його заступника не мають загальнодержавного значення і стосуються виключно внутрішньої діяльності суду та діяльності органів суддівського самоврядування.

Уже з огляду на це необхідно обговорити та вирішити питання щодо призначення суддів на адміністративні посади органом судової влади за аналогією з призначенням на адміністративні посади у виконавчій та законодавчій владі.

На користь цього свідчать і дані статистики. Зокрема, у 2003 р. із 158 кандидатів на адміністративні посади Президентом України призначено лише 40, у 2004 р. із 296 осіб - 222, і то в кінці року після неодноразових звернень Верховного Суду України щодо прискорення розгляду відповідних матеріалів стосовно них. А 60 кандидатів на посаду судді так і не були призначені.

Не узгоджуються норми Закону «Про судоустрій України» з цього питання і з нормами Конституції.

Так, у ст. 128 Конституції передбачено, що Президент України здійснює лише перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років. Будь-яких даних про те, що він має призначати суддів на адміністративні посади, у розд. VIII Конституції «Правосуддя» немає взагалі. Як відомо, повноваження Президента України визначені у ст. 106 Конституції, проте і в цій нормі Основного Закону Президент не наділений такими функціями.

Отже, всі наведені факти свідчать про те, що діючий порядок призначення суддів на адміністративні посади має бути змінено на новий, який відповідав би як сучасним вимогам судоустрою в державі, так і ролі суду в здійсненні правосуддя. Це питання має вирішуватися шляхом призначення в усіх судах загальної юрисдикції суддів на адміністративні посади строком на п’ять років та звільнення з цих посад Пленумом Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим із Радою суддів України. Така практика була в 90-х роках минулого сторіччя і виявилася виключно позитивною та ефективною.