Криміналістика - це поняття, що більше як сто років тому ввійшло в науку та практичну діяльність з питань боротьби зі злочинністю. Його поява пов'язана з іменем австрійського професора Ганса Гросса, котрий запропонував так називати нову галузь прикладних знань, покликану швидко і повно розв'язувати завдання, поставлені давніми римськими юристами - хто? що? де? за чиєю допомогою? для чого? яким чином? коли?

З того часу криміналістика пройшла велику еволюцію у своєму становленні та розвиткові, пережила розквіт - ейфорію досягнень та гіркоту застою. Для розвитку криміналістики доклали великих зусиль плеяда вчених і практиків, котрі розробляли її окремі аспекти та положення. Можна впевнено стверджувати, що криміналістика - це міжнародна наука, що не має меж.

Сьогодні криміналістика - це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, котра має свій предмет, систему, науково обґрунтовані прийоми та методи розв'язання наукових і практичних завдань.

Криміналістика - одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пізнання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а також встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчого, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктивних факторів, причинне пов'язаних зі злочином. У такому розумінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію. Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Криміналістика безпосередньо не займається розслідуванням і розкриттям злочинів, вона забезпечує слідчу, оперативну практику ефективними методами та технічними засобами, що постійно вдосконалюються.

Потреби практики визначають і завдання криміналістики, для вирішення котрих вона використовує досягнення суспільних, природничих і технічних наук. На їх основі розробляються нові криміналістичні засоби і методи збирання та дослідження речових доказів. Такий розвиток, з одного боку, зорієнтований на судово-слідчу практику, а з іншого - тісно пов'язаний із філософією, логікою, іншими галузями знань. Усе це сприяє розширенню діапазону дослідження джерел доказової інформації (мікрооб'єктів, слідів, звуку, запаху).

Криміналістика - це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Поняття, предмет та завдання криміналістики

Термін «криміналістика» (від лат. сriminalis - те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності.

Історично криміналістика народилася в надрах кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Криміналістика - це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Криміналістика - наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

Становлення криміналістики як науки і процес удосконалення її предмета та методів відбувались відповідно до певних соціально-історичних умов, що змінюються, з урахуванням набутих знань фундаментальних наук. Уперше криміналістику як систему спеціальних знань визначив австрійський криміналіст Г. Гросс, котрий писав у 1892р., що "криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють... яким саме способом вчиняються злочини? Як дослідити ці способи і розкрити їх, які були мотиви вчинення того чи іншого злочину, які малися на увазі цілі - про те не говорить ні кримінальне право, ні процес. Це складає предмет криміналістики". Отже, за Г. Гроссом, криміналістика має вивчати способи вчинення злочину та методи його розкриття. Що стосується мотивів злочину, то їх дослідженням займається кримінальне право.

Пізніше С.М. Трегубов (1912р.) зазначав, що криміналістика являє собою застосування методів природничих і технічних наук щодо розслідування злочинів та встановлення особи злочинця. Аналогічної думки дотримувався й І.М. Якимов (1925р.). Одне з найбільш вдалих визначень криміналістики як "системи наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системи, що охоплює разом з тим методику розслідування окремих видів злочинів", належить першому російському професорові криміналістики С.М. Потапову.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років, що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання, вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

У подальшому поняття предмета криміналістики перебувало в центрі уваги відомих криміналістів С.П. Митричева, А.І. Вінберга, О.М. Васильєва, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова, О.Н. Колесниченка, В.Я. Колдіна та ін.

Предметом будь-якої науки е річні сторони, властивості та відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.

Злочин являє собою складне соціальне явище, що характеризується своєю структурою, взаємозв'язками елементів, котрі через пізнання і кількісне вираження набувають сталого характеру і, таким чином, об'єктивно існують як певні закономірності. Злочин є об'єктом пізнання багатьох юридичних галузей знань, при цьому кожна наука досліджує ті закономірності, які складають її предмет.

Закономірність (тобто відповідність закону) - це діяльність, явище, процес, котрий відповідає певним правилам, нормам; це відношення, зв'язок, який підкоряється об'єктивному закону природи і суспільства. Стосовно до події злочину закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відображення матерії, а й можливість прогнозування виникнення джерел інформації, управляти ними і цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності.

Уперше на закономірності звернув увагу відомий криміналіст Р.С. Бєлкін, який і увів їх як елемент у предмет криміналістики. Він дослідив і визначив такі закономірності: утворення слідів злочину; повторюваність процесів виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і настанням злочинного результату; зв'язок між способом вчинення злочину і слідами застосування цього способу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зникнення доказів, тобто слідів злочину.

Аналіз наведених закономірностей дає змогу об'єднати їх у три групи.

Перша група

• Повторюваність, тобто за наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад кожного разу при дотику пальцем до гладкої поверхні виникає слід.
• Зв'язок між дією і результатом, що настає. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що настання злочинного результату завжди передбачає наявність злочинної діяльності. Будь-який слід-відображення обов'язково припускає наявність відображуваного. Цей зв'язок носить кореляційний характер і може бути виражений математично (кількісно).
• Закономірне зникнення слідів-відображень, тобто слід у  часі поступово змінюється, втрачається частина відображених ознак. "Давній" слід менш інформативний.

Друга група

• Зв'язок між способом дії та слідами злочину, тобто однакова взаємодія за інших рівних умов породжує однакові наслідки. Якщо вчинено крадіжку, то має бути відсутнім майно. У разі пострілу з близької відстані на об'єкті утворюються сліди кіптю.
• Зв'язок між способом вчинення злочину та особою злочинця. Спосіб вчинення злочину образно називають почерком злочинця, проте він не дає змоги ідентифікувати суб'єкта, оскільки залежить від багатьох чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру, які не завжди піддаються точному визначенню. Тому зв'язок між способом і особою суб'єкта носить ймовірний характер і реально проявляється лише в результаті масових спостережень.
• Залежність способу вчинення злочину від конкретної обстановки. Діяльність злочинця хоча й носить відносно сталий характер, однак не може кожного разу повторюватися в усіх деталях, оскільки новий злочин скоюється за нових умов обстановки та часу. Тому образ дії злочинця залежить від ситуації, що склалася на місці події, а зв'язок має різний ступінь кореляції.

Третя група стосується зв'язків, які виникають з перебігом подій та явищ, пов'язаних із злочинцем та його суб'єктивними діями: