3. Криміналістичне слідознавство - розділ криміналістики, в якому досліджуються сліди-відображення, механізм їх утворення, методи і засоби виявлення, фіксації, дослідження і використання  розкритті злочинів. Слідознавство досліджує усі сліди-відображення, які утворюються внаслідок усіх форм взаємозв'язку (психічного, механічного, хімічного, фізичного і біологічного) матеріальних тіл живої та неживої природи. Тому слідознавство включає трасологію як вчення про слідоутворення тільки слідів-відображень, котрі копіюють зовнішню форму і побудову твердого взаємодіючого об'єкта.

Структуру слідознавства становлять вчення про сліди: джерела криміналістичної інформації, механізм слідоутворення, сліди людини - зовнішності, рук, ніг, шкірного покриву, обличчя, зубів, звукового мовлення, рухових навиків, слідів пам'яті суб'єктивних образів, сліди засобів вчинення злочину; вчення про документалістику - ознаки та властивості письма людини і машинопису, їх дослідження і використання в розкритті злочинів.

4. Криміналістична тактика. Термін "тактика", запозичений в військової галузі знань, означає мистецтво командувати військами. Тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки та прийоми ведення.

Під час розслідування злочинів бойові дії не ведуться, проте слідчий перебуває в конфліктних ситуаціях із злочинцем та окремими учасниками процесу, наприклад лжесвідком, адвокатом та ін. Кожний із них може мати свою лінію поведінки, яка відрізняється від версії слідчого. У зв'язку з цим для розв'язання конфліктних ситуацій слідчий розробляє власну лінію поведінки і провадження слідства, вибирає тактичні прийоми спілкування, час та місце, технічні засоби тощо. Усе це становить поняття засобів слідчого, його "інструментарію", знарядь праці, які дозволяють зробити його діяльність більш продуктивною та легкою, безсумнівно, основою діяльності слідчого, тобто його тактики, є розумова дальність, вміння аналізувати слідчі ситуації, будувати версії та перевіряти їх шляхом оперування доказами. Тому структура слідчої тактики відображає різноманітну діяльність слідчого.

Дізнання як процесуальна форма розслідування має свої особливості, а отже, й тактику провадження дізнання і попереднього слідства для злочинів, які підслідні органам МВС.

Судове слідство жорстко регламентоване законом, але не можна передбачити всі ситуації, які виникають між сторонами в суді та вимагають специфічних прийомів їх розв'язання. Тому судове слідство має свою тактику розгляду кримінальних справ.

Криміналістична тактика - це дослідження вчення про версії та планування слідства, принципи криміналістичної тактики; вчення про засоби криміналістичної тактики і тактики окремих слідчих дій; основи оперативної та судової тактики.

5. Криміналістична методика, або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ криміналістики є системою наукових положень і заснованих на них рекомендацій щодо розкриття і попередження злочинів: економічних, проти особи, особистої та громадської (колективної) власності, суспільної безпеки, суспільного порядку і здоров'я громадян, охорони навколишнього середовища.

Криміналістичну методику можна представити як практичну реалізацію в діяльності органів дізнання і попереднього розслідування криміналістичної техніки та слідчої тактики, де технічні засоби в ефективному поєднанні з прийомами та рекомендаціями тактики забезпечують цілеспрямовану діяльність слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Методика інтегрує усі розділи науки криміналістики в єдину пізнавальну блок-систему, яка є методологічною основою виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання криміналістичної інформації.

Криміналістичну методику справедливо визначають як систему окремих теорій, принципів і положень, котра включає криміналістичну характеристику, загальні принципи побудови окремих методик, криміналістичну класифікацію злочинів, розкриття злочинів "по гарячих слідах", форми і методи використання громадськості в розслідуванні, вчення про інформаційне забезпечення слідчого, дізнавача, прокурора і суду для прийняття процесуальних рішень.

Система криміналістичної методики будується на різних підставах, головним чином - виходячи з кримінально-правової класифікації, способу і місця вчинення злочинів, суб'єктів злочинної  діяльності  тощо.

Таким чином, криміналістична методика є сукупністю окремих теорій, принципів і методологічних основ щодо використання засобів та прийомів криміналістичної техніки і тактики для розслідування і попередження злочинів.

Природа криміналістики

Визначальну роль у розвитку наук на сучасному етапі науково-технічної революції відіграють процеси інтеграції і диференціації наукового знання, розширення і поглиблення фундаментальних наук. В результаті переглядаються традиційні уявлення про природу деяких приватних наук, їхнє місце в системі наукового знання. Однієї з таких наук є криміналістика. З моменту її зародження представлення про предмет цієї науки кілька разів змінювалися.

Первісне виділення криміналістики з карно-процесуальної науки здійснювалося на підставі уявлень про неї як про наукову дисципліну техніко-прикладного характеру (Р. А. Рейсі, Э. Локар). Перші вітчизняні криміналісти - Г. Ю. Манні, В. И. Громов, Е. У. Зіцер не вважали криміналістику правовою наукою. Так, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика - прикладна технічна дисципліна, хоча і веде своє походження від карно-процесуальної теорії і тісно зв'язана з карно-процесуальним правом. В. И. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Прихильники концепції криміналістики як технічної дисципліни у своєму прагненні відмежуватися від кримінально-процесуальної науки доводили, що в її рамках неможливі існування і розвиток криміналістики. У той час такий підхід, безсумнівно, сприяв твердженню криміналістики як самостійної науки.

Але надалі погляд на криміналістику як на технічну науку почав стримувати її розвиток і обмежувати сферу рекомендацій, що даються. Необхідність підвищення ефективності боротьби зі злочинністю обумовила розробку тактики і методики розслідування і, як результат, перегляд представлень про природу криміналістики. Одночасно виникли дві концепції.

Одна з них розглядала криміналістику як науку виключно юридичну. Відповідно до іншої криміналістика визнавалася наукою двоїстої природи - правової і технічної. Найбільше чітко ця подвійність була сформульована П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав про два напрямки, що існують у криміналістичній науці: розкриття і розслідування злочинів і методи дослідження речовинних доказів, причому вказував, що ці "дослідження виробляються на підставі перероблених і пристосованих у цих цілях даних природних і технічних наук". У результаті бурхливої дискусії, що розгорнулася в 1952-1955 р., перемогла думка про юридичну природу криміналістики, що чітко визначило її місце в системі юридичних наукових дисциплін, продемонструвало роль криміналістичних наукових знань у процесі карного судочинства. На доказ правильності цієї концепції приводилися численні аргументи, що можуть бути зведені до наступного:

• криміналістика - правова наука, оскільки її предмет і об'єкт пізнання, розв'язувані нею задачі лежать у правовій сфері;
• усі рекомендації, розроблювальні криміналістикою для практики, носять правовий характер, засновані на законі;
• найбільше тісно криміналістика зв'язана з правовими науками, історично зародилася в надрах карно-процесуальної науки. Зв'язки  із природними і технічними науками хоча й існують, але носять приватний і локальний характер.

Однак не всі вчені цілком розділяли цю точку зору. У деяких роботах (А. Р. Шляхів, А. А. Эйсман, В. С. Митричев і ін.) згадувалося про те, що в криміналістиці маються розділи не чисто юридичної природи. Однак це були усього лише згадування і не більш; практично до середини 90-х рр. концепція юридичної природи криміналістики не піддавалася ревізії, поки один з найбільш активних її прихильників - Р. С. Бєлкін не засумнівався в безперечності вищенаведених положень, переосмисливши своє відношення до природи цієї науки. Оскільки його точка зору в даний час розділяється багатьма криміналістами , приведу основні аргументи в її підтримку.

Далеко не всі об'єктивні закономірності, що складають предмет криміналістики, лежать у правовій сфері. Аналіз закономірностей, що відповідно до вищенаведеного визначення складає предмет криміналістики, показує, що далеко не усі вони мають правову природу. Багато хто з них узагалі відносяться до будь-якої людської діяльності. Якщо сама мета цієї діяльності є протиправною, то закономірності, наприклад, слідоутворенняя не будуть мати такої специфіки. Справді, сліди частин зброї, з якого зроблене убивство, можуть не відрізнятися від залишених при стрілянині в тирі. У тім і в іншому випадку сліди - результат дії тих самих закономірностей. Що стосується закономірностей дослідження й оцінки доказів, те це загальні закономірності змістовного й оцінного пізнання. Специфічними є лише умови й об'єкти пізнання. Не можна однозначно вважати криміналістику юридичною наукою і на підставі аналізу розв'язуваних нею задач, оскільки на розробку засобів і методів розкриття, розслідування і запобігання злочинів спрямовані й інші науки, наприклад судова медицина, судова психіатрія, що не перестають через це бути природничонауковими галузями знання. Звичайно, є задачі, що дозволяються винятково криміналістичною наукою і що носять яскраво виражений правовий характер, однак цими задачами не вичерпується весь зміст криміналістики.

Аж ніяк не всі рекомендації, що даються криміналістикою, можна розглядати як правові. Правовий характер має процесуальна процедура проведення, наприклад,  допиту, огляду місця події, але не криміналістичні рекомендації  їх здійснення. Ще менше юридичного в правилах виявлення, фіксації і вилучення слідів рук, ніг, знарядь і інструментів і ін. Безумовно, криміналістичні рекомендації повинні розроблятися відповідно до принципу законності, але більшість технічних засобів збирання і дослідження доказів байдужі для закону. Аналогічна ситуація складається й у відношенні багатьох тактичних і методичних рекомендацій (наприклад, по плануванню розслідування).

Тези  про те, що зв'язки криміналістики з природними і технічними науками - приватні і локальні, тоді як правові науки є її живильним  середовищем спростуються самим життям. Криміналістика сьогодні в силу інтеграції і комплексності наукового знання є основним провідником досягнень природних і технічних наук у сферу судочинства. Навіть якщо залишити осторонь якісне розширення можливостей криміналістичної техніки і розглядати тільки стан тактики і методики, стає ясно, що розвиток цих розділів неможливо без інтеграції в них досягнень інформатики, теорії прийняття рішень, психології і т.п.

Приведений вище аналіз показує, що в криміналістиці не можна виділити виключно правові і виключно природничонаукові чи технічні розділи, комплекси знань, як деякі фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань, а не сукупність наук, і є наукою не комплексної (оскільки це припускає об'єднання окремих знань без їхнього злиття), а синтетичної природи.

Криміналістика - посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика - це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952-1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах: