Правовий режим майна ФГ законодавчо встановлювався з врахуванням родинно-сімейного характеру членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності членів ФГ до права власності самого господарства як юридичної особи.

З прийняттям нового Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. [1] проблема вдосконалення майнових правовідносин у ФГ не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна ФГ, містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

На недоліки правового регулювання майнових відносин у селянському (фермерському) господарстві звертали увагу у своїх аграрно-правових дослідженнях Т.П. Проценко [2], Н.І. Титова [3], О.О. Погрібний [4], М.С. Долинська [5] та інші вчені, однак предметом їхнього аналізу був попередній Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р. [6].

Серед представників російської аграрно-правової науки відзначимо вагомий внесок В.В. Устюкової [7] у дослідження проблеми правового режиму майна фермерських господарств у Російській Федерації, проте російське законодавство, яке регулює ці відносини, вже значною мірою відрізняється від відповідного українського.

Метою дослідження є аналіз законодавчих положень, які визначають правовий режим майна у фермерському господарстві, порівняльна характеристика відповідних норм діючого і попереднього фермерського закону щодо правового регулювання фермерських майнових відносин і формулювання пропозицій для вдосконалення фермерського законодавства.

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право спільної сумісної власності членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ як юридичної особи, оскільки за господарством не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу юридичної особи", а не є "юридичною особою", як це зараз закріплено в нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності на майно, але і той перелік майнових об’єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли бути не лише члени однієї сім’ї, але й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали разом. Тому недоречним видається віднесення до об’єктів спільної сумісної членів фермерського господарства житлових будинків, квартир, а тим більше предметів домашнього господарства та предметів особистого користування.

Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об’єктів, які можуть перебувати у власності ФГ, закріплене лише те майно, яке необхідне йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". До позитивних новел Закону України "Про фермерське господарство" відносимо такі:

• фермерське господарство є юридичною особою, яка діє на підставі Статуту;
• фермерське господарство є суб’єктом права власності на землю і на майно;
• частина майна, яке використовується у процесі фермерської господарської діяльності, залишається у власності членів господарства, які передали його на визначений у Статуті термін до складеного капіталу ФГ.

Складений капітал є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства.

Отже, для члена ФГ зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси.

Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється від права спільної сумісної власності членів ФГ і має певні переваги навіть порівняно з правом власності фермерського господарства як юридичної особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу ФГ, можна запропонувати таке його визначення: складений капітал - це сукупність майнових об’єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На відміну від фермерського законодавства України, в якому спостерігається тенденція до зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи, у законодавстві Російської Федерації відбулося перетворення ФГ в індивідуальну підприємницьку діяльність голови ФГ без створення юридичної особи (ст.23) [8].

Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації визнає підприємцем лише голову ФГ, однак в аграрно-правовій літературі висловлюються інші думки. Так, зокрема, З.С. Беляєва стверджує, що "фермерське господарство – сукупний підприємець" [8, ст.55], а В.В. Устюкова зазначає, якщо фермерське господарство вважати сімейно-трудовим об’єднанням, а за діючим в Російській Федерації законодавством і дрібногруповим партнерським об’єднанням осіб, що спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність, то підприємцями є всі його члени [7, ст.31].

З метою збереження цілісності майнового комплексу ФГ, російським законодавством встановлені обмеження щодо поділу земельної ділянки і засобів виробництва, що належать селянському (фермерському) господарству у випадку виходу одного члена з господарства. Вибуваючий з фермерського господарства має право лише на отримання грошової компенсації, пропорційної його частці в спільній власності на це майна.

Відповідно до ст.258 ЦК РФ, поділ майна селянського (фермерського) господарства може відбуватися лише у разі припинення діяльності господарства у зв’язку з виходом з нього всіх його членів чи з інших підстав [8].

Закон України "Про фермерське господарство" не містить подібної превентивної норми, яка б запобігала "дробленню" майна ФГ і сприяла б забезпеченню стійкості, стабільності діяльності фермерських господарств. Обмежувальна норма повинна бути встановлена навіть зважаючи на те, що вагомим джерелом формування майна ФГ є кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, які спрямовуються на розвиток і зміцнення фермерства в Україні, а не на підтримку осіб, які припиняють членство у ФГ.

Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що земельні ділянки громадян, які ведуть СФГ, поділу не підлягають.

Нині діючий закон "Про фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки лише у випадку спадкування двома або більше спадкоємцями, якщо в результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше від мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року в усіх областях західної України цей розмір становить 2 гектари [9].

За умов існування спільної сумісної власності членів СФГ, варто було б погодитися з професором О.О. Погрібним, який висловлювався про доцільність встановлення у законодавстві норми про можливість відкриття спадщини на це майно лише в разі смерті останнього члена селянського (фермерського) господарства [4, с.100]. Однак сьогодні така норма вже не є актуальною з огляду на зміни в правовому режимі майна ФГ, зокрема визнанні самого господарства суб’єктом права власності на майно і на землю.

Проте, Закон України "Про фермерське господарство", окрім уже зазначених позитивних новел, має й низку недоліків. Зокрема, спостерігається непослідовність законодавця у трактуванні поняття "фермерське господарство". Наприклад у ст.1 цього закону ФГ визнається формою підприємницької діяльності - юридичною особою, тобто суб’єктом права, а у ст.22 ФГ розглядається як об’єкт майнових прав - цілісний майновий комплекс.

Крім того, структура цілісного майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі - адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи ФГ як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал членів фермерського господарства і цілісний майновий комплекс ФГ. Так до складу майна, власником якого є фермерське господарство як юридична особа входять ті майнові об’єкти, які придбані чи отримані самим господарством як самостійним суб’єктом (придбані на запозичені кошти, або виручені в результаті реалізації власновиробленої сільськогосподарської чи іншої продукції, або отримані на безоплатній основі за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств чи з інших джерел).

Важливо зазначити, що саме в межах цього майна, яке є власністю фермерського господарства, нестиме відповідальність за своїми зобов’язаннями саме господарство як юридична особа.

Тому необхідно внести зміни до п.10 ст.50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року [10], і викласти його в такій редакції: "У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включається майно, яке перебуває у власності фермерського господарства, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку".