Суть права конкретизується і проявляється через його функції. Функції права - це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. Через функції права можна визначити, яку роль відіграє право в суспільстві, як держава використовує своє законодавство, з якою метою. Всі функції права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні.

Залежно від сфери впливу на суспільні відносини, завдання і цілі права можна виділити такі функції: економічна, політична, соціальна, екологічна, ідеологічна, гуманістична, організаторська, управлінська, орієнтаційна та інші.

До спеціально-юридичних функцій відносяться: регулююча (статична і динамічна), охоронна. Регулююча функція права має своїм завданням регулювати суспільні відносини. Наприклад, норми трудового права регулюють питання укладання, розірвання трудового договору, переведення на іншу роботу, час роботи і час відпочинку, дисципліну тощо.

Регулююча функція поділяється на статичну і динамічну. При допомозі статичної функції держава закріплює ті чи інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України закріплює основи державного і суспільного ладу, систему державних органів тощо. Динамічна функція, регулюючи суспільні відносини, разом із тим стимулює розвиток тих чи інших відносин. Наприклад, норми цивільного права не тільки закріплюють форми власності, але і стимулюють розвиток економічних відносин. Охоронна функція права зводиться до того, що при допомозі права держава охороняє всі соціальні цінності суспільства.

Принципи права

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

В теорії права існує два терміни «принципи права» і «правові принципи». Вони відрізняються один від одного тим, що правові принципи виникають як правило задовго до виникнення системи права і законодавства. Правові принципи, які закріплені в системі права і законодавства, переходять в принципи права.

Правові принципи - це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави. Правові принципи - це перш за все категорії суспільної правосвідомості і вони далеко не завжди виражені в системі права і в правових нормах. Іноді правові принципи називають головні засади, основи, начала, на підставі яких будується система права. По суті без них неможливо свідомо створити нову систему права. Ігнорування їх в процесі правотворчості може привести до протиріч в системі права, що буде негативно впливати на реалізацію права.

Правових принципів і принципів права надзвичайно багато. Найбільш повну класифікацію принципів права дав Л.С. Явіч. Існує ціла ієрархія принципів права, в якій існує певна система і субординація. Правові принципи і принципи права постійно знаходяться в діалектичному розвитку і формуванні. Наприклад, принципи правової держави виникли задовго до побудови правової держави і лише в процесі створення нового законодавства в Україні знайшли своє відображення.

Всі принципи права можна поділити на загальносоціальні і спеціально-юридичні. До перших відносяться: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, етичні або моральні. Існують основні принципи права, які мають загальний характер і конкретизуються в принципах кожної галузі права і законодавства. Крім того, спеціально-юридичні принципи поділяються на галузеві і міжгалузеві. Окремо виділяють принципи правотворчі, правосуддя, правосвідомості, які тісно пов'язані із основними принципами права і підлягають самостійному аналізу.

Нині ми відмовляємося від загальносоціальних принципів, характерних для авторитарної системи держави і права: від класового підходу до права, від пріоритету і верховенства Держави над особою, від верховенства класових цінностей над загальнолюдськими, від верховенства держави над громадянським суспільством. І навпаки, переходимо до нових принципів: пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, верховенства громадянського суспільства над державою, верховенства правових законів над політичною і фізичною силою держави, різноманітність і рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще точніше паритету прав і обов'язків держави і особи. Загальна теорія права вивчає основні (головні) принципи права. До них можна віднести:

1) повновладдя народу;

2) принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

3) відповідальність держави перед людиною і суспільством. і навпаки, людини перед державою;

4) верховенство права і Конституції над всіма законами і підзаконними нормативними актами;

5) принцип законності;

6) принцип демократизму;

7) принцип справедливості;

8) принцип гуманізму;

9) громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що не заборонено законом», а держава за принципом: «дозволено лише те, що визначене законом».

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми. Правові аксіоми - це такі ідеї, положення, які сприймаються без доведення. Правові презумпції - це такі ідеї, які припускають їх істинність без доведення, іншими словами - це припущення. Аксіоми і презумпції дуже важко відрізнити. Серед них можна виділити такі:

• право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини і правосвідомість;
• всяка діяльність, яка не заборонена законом, дозволена;
• закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено законом;
• закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має;
• незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності;
• презумпція невинності: ніхто не може бути визнаним винним в здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше, як за вироком суду;
• ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;
• тягар, обов'язок доведення по кримінальних справах лежить на державі, а по цивільних справах - на позивачеві;
• ніхто не може бути суддею в своїй справі;
• не може бути два покарання за одне й те ж правопорушення;
• закон хоч і суворий, але закон;
• немає прав без обов'язків, як і обов'язків без прав;
• як ми відносимося до природи, так і вона до нас;
• хай буде вислухана й інша сторона при здійсненні правосуддя.

Знання основних і галузевих принципів права, аксіом і презумпцій дозволяє юристам і всім громадянам краще орієнтуватись в діючому законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогію права.

Право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

Зміст права

Право, на відміну від інших соціальних норм - норм моралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості.

Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські інтереси, потреби, певні соціальні прагнення і бажання більшості населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те, що воно не лише виражає та закріплює, а й охороняє та захищає загальнолюдські цінності (це не стосується держав, де панує диктаторський, тоталітарний режим, як це було при комуністичному режимі в СРСР).

Виконання проголошеного державною владою права забезпечується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконанням його приписів у державі не може залишатися ніхто. Приписи права є обов'язковими для всіх людей, що проживають на території держави. Для забезпечення цього й необхідна сила державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявляє себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права, на відміну від інших соціальних норм, характерні чіткість визначення прав і обов'язків, їх належне розмежування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізняють права від обов'язків. Наприклад, моральний принцип «допоможи ближньому» може бути як правом особи, що діятиме на свій власний розсуд, так і в деяких випадках, зокрема, для лікаря, її обов'язком.

Право об'єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові відносини.

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на помисли, ні на почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на суспільну поведінку людей, на вчинки - активні чи пасивні. Суспільні відносини - це відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними об'єднаннями людей, державними установами, службовими особами держави тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і відносини, що складаються в сім'ї, в колективі за місцем праці, в інших постійних чи тимчасових об'єднаннях людей.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписами правил поведінки. Отже, право є система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов'язків, зміст яких є формально визначеним, тобто вираженим у відповідній правовій формі (правовому акті), властивій Для певної державної влади. Формальна або юридична визначеність правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути німецьке, польське, французьке, українське тощо. Змішаних за національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система відображає історичні традиції та національні звички, психологічні особливості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя. Наприклад, українська національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичній правовій пам'ятці - «Руській правді», правовій системі, що діяла в Київській Русі. В «Руській правді» і на сьогодні зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу.

Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване.