Зазначимо, що російський закон в цьому питанні прогресивніший. Відповідно до ст. 426 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації законний представник неповнолітнього обвинуваченого, підсудного повинен бути допущений до участі у справі, а отже, слідчий зобов’язаний його допустити при оголошенні неповнолітньому про закінчення досудового слідства й пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи. Як правило, законний представник допускається до участі у справі лише за клопотанням про це його самого. Він може бути недопущений до участі в ознайомленні обвинуваченого з матеріалами справи лише в тому разі, коли слідчий визнає, що це може зашкодити інтересам неповнолітнього.

Допускаючи законного представника неповнолітнього в судовий процес, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть таких розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

У ст. 441 КПК передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Перелік прав цього представника досить повний.

Реалізація цих прав має сприяти його участі на стороні тієї особи, інтереси якої він представляє. Тому в цій частині кримінального права не потрібні особливі доповнення й зміни.

Щодо правового статусу законного представника в судовому розгляді справи - тут закон категоричний: законні представники (батьки й інші законні представники) мають бути викликані в суд. Отже, вони повинні бути внесені до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання. Пріоритет такого виклику мають батьки. Зі змісту ст. 441 КПК вбачається, що інші особи можуть бути викликані в суд тоді, коли батьки неповнолітнього підсудного з будь-яких причин не можуть бути викликані. Відповідно до цієї ж статті законні представники мають право брати участь у дослідженні доказів, представляти докази, заявляти клопотання й відводи. У законі також передбачено, що зазначені права повинні бути їм роз’яснені в підготовчій частині судового засідання.

Законні представники здійснюють захист прав неповнолітнього дещо в іншій формі, ніж адвокати. Законний представник відповідно до своїх прав і обов’язків, визначених не тільки у КПК, а й у Сімейному, Цивільному кодексах України, бере активну участь у дослідженні доказів. Він, реалізуючи в суді надані йому права, надає суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину.

Може виникнути запитання: чи не є дані, повідомлені законним представником, по суті, показаннями свідків? Якщо проаналізувати зміст деяких норм КПК щодо правового становища законного представника, то на це можна дати негативну відповідь. У ч. 3 ст. 441 КПК зазначено: якщо в суду виникає необхідність допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків, він заслуховує їх показання. Законні представники надають суду відомості з метою захисту інтересів неповнолітнього.

Звичайно, тут юридична межа між законним представником і свідком у справі умовна. Виправданим буде сумнів щодо правомірності використання в судовому процесі однієї особи як законного представника, і як свідка.

У зв’язку з цим буде доцільним встановити в кримінально-процесуальному законі заборону на здійснення функцій законного представника і свідка однією особою. Правильність цієї тези підтверджується й наявними у чинному КПК суперечностями. У ч. 3 ст. 441 передбачено, що законні представники вправі бути присутніми у залі судового засідання протягом усього судового розгляду, а відповідно до ст. 293 свідок у справі повинен покинути зал судового засідання до давання ним показань.

У кримінально-процесуальному законі передбачено виняткові випадки усунення законного представника від участі в судовому розгляді - часткове або обмежене усунення його від участі у процесі, якщо його участь може зашкодити інтересам неповнолітнього. У таких випадках у судовій практиці заміняють усунутого від участі в процесі законного представника іншим або навіть представниками органу опіки й піклування.

Саме норма про захист інтересів неповнолітніх законним представником у законі потребує уточнення. У цій нормі повинні бути передбачені гарантії для неповнолітнього щодо забезпечення його права на захист у випадку розбіжностей його інтересів з інтересами законного представника. Пріоритет у законі щодо правового захисту інтересів повинен мати в усіх випадках неповнолітній.

Гласність судового процесу забезпечує захист прав особи в суді. Здійснення охоронних функцій гласності, відкритості судового процесу - можливість інформувати як учасників процесу, присутніх в суді громадян, так і громадськість в цілому про сутність розглянутих справ, причини вчинення злочину, заходи впливу на злочинця і профілактику подібних злочинів.

Гласність судового процесу - принцип закріплений у п. 7 ст. 129 Конституції України. Водночас відповідно до ст. 20 КПК закрите судове засідання провадиться у тих випадках, коли розгляд справ у відкритому засіданні суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. Крім того, допускається закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Як бачимо, в основних законодавчих актах передбачено розгляд справ про злочини, вчинені неповнолітніми, у відкритих судових засіданнях, і лише за спеціальним вмотивованим рішенням суду справи можуть розглядатись у закритому судовому засіданні.

Таким чином, в законодавстві України принцип конфіденційності судового процесу у справах неповнолітніх безпосередньо не встановлено.

Зазначимо, що у міжнародно-правових актах (у ст. 8 Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються судочинства щодо неповнолітніх (1985), більше відомих як «Пекінські правила») конфіденційність (закритість) судового процесу у справах цієї категорії розглядається як невід’ємне право неповнолітнього і прояв охоронного принципу всього судочинства. Саме тому в країнах, які дотримуються «Пекінських правил», повинен бути заборонений допуск представників преси, присутність публіки в залі, крім батьків або осіб, які їх заміняють, а за необхідності - й представників установ, які за дорученням суду вирішують питання щодо неповнолітніх. Існує заборона на розголошення в пресі будь яких відомостей про неповнолітнього обвинуваченого, підсудного, а також про обставини справи.

Положення про конфіденційність судового процесу необхідно дотримуватися, оскільки існує концепція стигматизації («таврування») неповнолітнього обвинуваченого, підсудного "за допомогою" судового процесу, особливо відкритого, коли до постановлення вироку з’являються чутки, домисли, які ганьблять його ім’я, що може спричинити йому психічну травму і негативно позначитися на його долі.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що в кримінально-процесуальному законодавстві України досить повно врегульовано питання, пов’язані із захистом прав неповнолітніх, що є підґрунтям для створення вітчизняної моделі ювенальної юстиції з її переважно охоронною функцією.