Гуртожиток - особливий вид жилого приміщення, що призначене для короткочасного проживання здебільшого одиноких людей, які поселяються у зв'язку з роботою на підприємстві, в установі та організації чи навчанням у навчальному закладі, яким це житлове приміщення належить. Як гуртожитки використовуються спеціально споруджені приміщення чи переобладнанні для цих цілей будинки. Згідно з законодавством вони можуть бути зареєстровані органом місцевої влади чи місцевого самоврядування.

Чинне законодавство вимагає будувати гуртожитки за типовими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщення для занять, культурно-масової роботи, побутового обслуговування та іншого комунального призначення.

За Типовим положенням про гуртожиток, що його згідно зі ст. 131 ЖК України повинні затверджувати Кабінет Міністрів України, відповідні міністерства, державні комітети чи відомства за погодженням із профспілками, керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів несуть персональну відповідальність за правильне використання гуртожитків. Сюди слід віднести: правильність експлуатації та санітарний стан; підтримку в гуртожитках громадського порядку; організацію побуту мешканців; проведення виховної роботи та ін.

Адміністрація зобов'язана: відкривати, обладнувати й утримувати гуртожитки відповідно до затверджених правил; укомплектовувати їх білизною, меблями, ліжками та іншим інвентарем за встановленою типовою формою; своєчасно ремонтувати інвентар, обладнання, жилі, побутові та культурно-виховні приміщення.

Згідно з чинним законодавством утворюються спеціальні житлово-побутові комісії профспілкових комітетів, які повинні контролювати виконання правил підтримки належного стану в гуртожитках. На ці комісії покладено такі обов'язки: розроблення пропозицій із покращання житлових умов у гуртожитках; контроль за дотриманням чинних правил; контроль правильності плати за користування гуртожитками; роз'яснення мешканцям правил користування гуртожитками, бережливого ставлення до майна та ін.

Отже, чинне законодавство закріплює певні права та обов'язки як мешканців гуртожитків, так і осіб, які організують їх експлуатацію.

Порядок надання житлової площі в гуртожитках громадянам та іншим особам (без громадянства, іноземним громадянам) передбачено ст. 128 ЖК України.

Житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи, організації видає особі спеціальний ордер, що є єдиним документом і підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Нині порядок надання житлової площі в гуртожитку регулюється Типовим положенням про гуртожиток, що було затверджене наказом міністра житлово-комунального господарства Української РСР іще 21 грудня 1971 р.

Згідно з цим положенням усі гуртожитки підлягають заселенню лише після дозволу санітарно-епідемічної служби. Заселення гуртожитку забороняється: без санітарного паспорта; над установлену кількість місць; особам різної статі в одну кімнату; якщо на одну особу припадає менше ніж 6 м2.

Отже, порядок надання житлової площі в гуртожитку регламентується законами та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок користування житловою площею в гуртожитках теж передбачений чинним законодавством. Правовий режим гуртожитків має свої особливості. Деякі норми Житлового кодексу України або зовсім не застосовуються, або застосовуються частково.

Мешканці гуртожитків не мають права: обмінювати своє жиле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими членами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасових мешканців.

Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожитків установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за узгодженням із профспілковим комітетом.

За проживання в гуртожитку береться плата за встановленими розцінками. У гуртожитках для проведення виховної, культурно-масової, фізкультурної роботи і покращання побутових умов складаються Положення про раду гуртожитку. Гуртожиток обслуговує спеціальний персонал (комендант, вихователі, чергові та ін.).

Гуртожитки можуть використовуватися і для сімейних громадян. Ці питання регулюються постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок "Про використання жилих будинків для малосімейних і тимчасове забезпечення жилими приміщеннями невеликих сімей" від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.

Житло в таких будинках надається адміністрацією певних організацій за згодою осіб, яким надається таке житло. Вони зберігають право стояти на квартирному обліку.

Особи, які припинили трудові відносини з підприємством чи закінчили навчання, підлягають виселенню з гуртожитків без надання їм іншого житла.

Працівники, які припинили роботу на підприємстві за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років; звільнені з посади, але не припинили трудових відносин з організацією; звільнені через ліквідацію організації, скорочення чисельності працівників чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано гуртожиток; інваліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військовослужбовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповнолітні діти, які мешкають разом із ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким особам надається житло чи інше жиле приміщення, що знаходиться в межах того ж населеного пункту і відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

Особи виселяються з гуртожитків і у випадках: зносу будинку; переобладнання його в нежилий будинок; якщо будинку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будинках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.

Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожитку, порядок його функціонування, надання в гуртожитку житла громадянам, порядок користування таким житлом і порядок виселення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщення та без надання такого.

8. Приватизація державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що їх вони займають, а також господарських споруд, що до них належать.

Метою приватизації є формування ринкової системи житлового забезпечення громадян України, створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин України в разі, коли частка житла, Що приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використати для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств чи земельного фонду.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" було прийнято Верховною Радою України 19 червня 1992 р. і введено в дію від дня опублікування. Він містить преамбулу і 13 статей:

Стаття 1„ Поняття приватизації.

Стаття 2. Об'єкти приватизації.

До об'єктів приватизації належать: квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту і поточного звільнення.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири в будинках закритих військових поселень; кімнати в гуртожитках; квартири, віднесені в установленому порядку до непридатних для мешкання; службові квартири чи кімнати; квартири, в яких мешкають два чи більше наймачів, за відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

Приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції, здійснюється після її проведення власником чи володарем будинку. Наймачі, які проживали у квартирах до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир.

Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів із наданням їм відповідної компенсації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3. Способи приватизації.

Приватизація здійснюється через:

безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 м2 на сім'ю;

продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, які мешкають у них або знаходяться в черзі на поліпшення житлових умов.

Стаття 4. Житлові чеки.

Закон визначає житлові чеки як приватизаційні папери, що їх мають одержати всі громадяни України у випадках, коли площа квартири, що приватизується, менша за площу, яку сім'я наймача має право одержати безкоштовно.

Житлові чеки можуть використовуватись у приватизації державного житлового фонду, землі чи державного майна підприємств.

Стаття 5. Порядок розрахунків.

За приватизації квартир чи будинків наймачеві та членам його сім'ї в разі, коли площа житла, що приватизується, менша від площі, яку може одержати сім'я безкоштовно, наймачеві та членам сім'ї видаються житлові чеки на суму, визначувану з розміру житлової площі, якої не вистачає, та поновлювальної вартості 1 м2.

Стаття 6. Безкоштовна передача квартир (будинків незалежно від розміру їхньої загальної площі.

Йдеться про однокімнатні квартири, одержані під час знесення чи відселення всіх членів сім'ї з індивідуального житла, що належало їм за правом власності, якщо вони не одержали грошової компенсації, та згідно з іншими, передбаченими законом, пільгами.

Стаття 7. Права наймодавців, які не бажають приватизувати житло.

За громадянами, які не бажають приватизувати житло, зберігається чинний порядок одержання й користування житлом на умовах найму.

Стаття 8. Організація проведення приватизації та оформлення права власності.

Стаття 9. Використання коштів, одержаних від приватизації.

Стаття 10. Утримання приватизаційних квартирі

Стаття 11. Податок на житло.

Стаття 12. Права власника.

Стаття 13. Соціальний захист населення під час приватизації.

Отже, житлове законодавство являє собою комплексну, самостійну галузь законодавства, що закріплює, охороняє та регулює правові відносини між фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами в питаннях виникнення, розвитку і припинення житлових правовідносин під час реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

Список використаної літератури:

• Житловий Кодекс України.
• Основи правознавства. Підручник. – К., 2000.
• Житлове право. Підручник. – Харків, 2001.
• Словник-довідник юриста. – К., 1999.