її перевагами є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникнути повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інституційної системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.

Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує.

Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами, але структура цивільного права як галузі нині складніша.

Зокрема вона охоплює:

1. Загальні положення.

2. Правове становище особи.

3. Речові права (права на речі).

4. Права інтелектуальної власності.

5. Договори (договірні зобов'язання).

6. Недоговірні зобов'язання.

7. Спадкове право.

8. Сімейне право. В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і сфери дії цивільного права.

Щодо структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення поділ цієї галузі на загальну і спеціальну частини.

Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Понад те, можливий і третій рівень - загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.

У зв'язку з цим виправданим видається вести мову не про загальну і спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права і до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини.