Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Умовами подання позову в цьому разі є:

• наявність у позивача права власності на річ;
• видання суб'єктом публічного права правового акта, що порушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні чи одноособові);
• невідповідність виданого акта закону.

Позивачем є власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права.

Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт, який не відповідає законові і порушує права власника.

Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акта незаконним та його скасування. Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч.2 ст.393 ЦК).

У спеціальній літературі висловлена думка, що такі позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника.

Проте такий підхід видається недостатньо обґрунтованим, оскільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного права), яка є джерелом порушення права власності. Саме до неї, незалежно від того, знаходиться річ у власника чи ні, й має подаватися позов. Тому за сутністю він є персональним.

Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подання персонального позову є відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, жилого будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності.

Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їх цінність залежить від збереження навколишнього середовища у нормальному стані. Під впливом дії різних чинників земельна ділянка чи жилий будинок можуть не тільки погіршитися, а й втратити свої властивості (наприклад, будівництво біля санаторного закладу екологічно небезпечного об'єкта зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може втратити повністю або частково можливість користування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст.394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, жилий будинок, інші будівлі.

Згідно з цією нормою власник земельної ділянки, жилого будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, що у свою чергу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а відтак порушило право власності.