Взагалі законом життя юристів мають бути елементарні норми загальнолюдської моралі, які сформувалися історично, регулюють людські відносини на засадах взаємної поваги, гуманності, справедливості. З дотриманням цих норм пов'язується ефективна діяльність юриста на користь суспільства, держави та людей.

Зрозуміло, що регламентувати всі сторони службового етикету неможливо. Суворої регламентації, однак, потребують стосунки юристів з громадянами. Правник повинен уміти обстоювати реальну юридичну позицію, розвивати у громадян юридичну зацікавленість, підносити авторитет права.

Найбільш досліджені норми службового міліцейського етикету. Це система нормативних вимог, зумовлених діяльністю, поведінкою й спілкуванням в умовах міліцейської служби. Вона містить нормативні вимоги військового етикету, норми загальновизнаного етикету, правила поведінки в оперативно-слідчій групі, при здійсненні охорони громадського порядку, виконанні оперативно-розшукових функцій; приписи статутної дисципліни, взаємостосунків між працівниками міліції (у тому числі з керівним складом), вимоги до стройової виправки (на службі та поза нею), проведення міліцейських ритуалів, дотримання особистої культури.

Службовий етикет юриста вирізняє сукупність правових та моральних засобів, за допомогою яких службова поведінка приводиться у відповідність зі встановленими вимогами. До юридичного етикету належать норми права, моралі, природні норми.

Юридичний етикет виявляє ефективність реалізації правових норм, рівень професійної майстерності юриста, його ерудицію та загальну культуру. Проте існують нерегульовані елементи поведінки, різноманітні вади у діяльності юриста, які потребують усунення.

Отже, юридичний етикет має нормативний, імперативний характер і є важливою умовою функціонування правоохоронних органів.

Процес правового регулювання службового етикету досить складний і тривалий у часі. Тут виділяються певні стадії: розробка юридичних норм, які регулюють службовий етикет; виникнення правовідносин на основі прийнятих норм службового етикету юриста; реалізація суб'єктивних прав, юридичних обов'язків у практиці застосування етикету.

Службовий етикет юриста має сфери поширення. Йдеться про правоаналізуюче, правозастосовне регулювання, тобто про ту ділянку професійної діяльності, у якій фактично реалізуються правові норми. Сфера службового етикету - це не тільки юридична установа, в якій працює юрист, а й громадські місця, в яких він перебуває, а також його побутове оточення. Поряд з цими існують сфери спілкування з правопорушниками, відвідання квартир громадян, спілкування з іноземними громадянами, роботи з документами, організації та проведення прийому громадян. У процесі застосування норм службового етикету юрист розкривається як професіонал, знавець своєї справи, представник державної влади. Однією зі сторін службового етикету юриста є моральна вимога дбайливого ставлення до народного надбання, повага до громадян.

Функціонування юридичного етикету поширюється і на здатність долати прогалини у законодавстві, тобто використовувати аналогію закону. Межі впливу службового етикету на особистість юриста зумовлюються чинним законодавством, загально-соціальними потребами, характером суспільних відносин і взаємодії суб'єктів права.

Службовий етикет певною мірою відображає «модель» національного юриста, який потрібен правовій Українській державі.

Юридичний етикет тісно пов'язаний з усіма галузями права, юридичними дисциплінами, філософією, соціологією, педагогікою, психологією, культурологією.

Існує зв'язок службового етикету з природними нормами. Реальне дотримання їх у юридичній діяльності забезпечує ефективність правової практики.

Як компонент професійної культури службовий етикет зазнає впливу правової, інформаційної, педагогічної, психологічної, емоційної, моральної та інших культур.

Службовий етикет юриста ґрунтується на певних принципах. Вони відображають найсуттєвіші риси службового етикету. Передусім це загальнолюдські принципи - єдність прав та обов'язків, захист суб'єктивних прав юриста, презумпція невинуватості юриста, а також спеціальні - «дозволено те, що дозволено законом», обґрунтованість юридичних дій, доцільність застосування правових норм, дотримання службової таємниці, дотримання встановленої субординації, встановлення істини тощо.

Принципи юридичного етикету постійно доповнюються новими, більш значущими. У процесі вдосконалення структури правоохоронних органів, утвердження ідей української державності, формування цивілізованого правопорядку службовий етикет наповнюватиметься новим змістом.

Формування службового етикету передбачає застосування різноманітних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість й поведінку юриста. Такими методами є персональні вимоги до юриста, індивідуальний контроль власних дій, підвищення фахового, наукового, культурного рівня, створення комфортної атмосфери, здорового психологічного клімату, заняття спортом тощо.

Юридичний етикет функціонує у різноманітних формах внутрішньої організації та зовнішнього вияву правових й моральних норм. Він має внутрішню і зовнішню форми. До першої належить внутрішнє ставлення юриста до норм етикету, до зовнішньої - нормативно-правові акти, правила службової поведінки, службовий прецедент.

Службовому етикетові властиві функції, що загалом збігаються з функціями, які передбачає теорія права - управлінською, оцінною, виховною, пізнавальною.

Управлінська функція службового етикету - це забезпечення консенсусу між учасниками правовідносин, розширення сфери правового регулювання, сприяння утвердженню засад правової Української держави та ін.

Оцінна функція включає співставлення фактичної службової діяльності юриста з вимогами нормативно-правових актів, що регламентують його юридичну діяльність та моральних норм тощо.

До виховної функції відносимо дотримання та гарантування законності, вибір оптимального варіанту правомірної поведінки - виховання поваги до права, удосконалення умінь та навичок правоохоронної діяльності, піднесення рівня справедливості у застосуванні заходів юридичного примусу та ін.

Пізнавальна функція пов'язана з усвідомленням пріоритету прав людини (її інтересів та свобод) як головної цінності суспільства, формуванням українського національного духу права, вибір юристом відповідно до його підготованості та покликання певного виду юридичної діяльності.

Отже, службовий етикет юриста необхідний для забезпечення належного державного режиму як способу здійснення державної влади. Адже юрист як працівник державної служби є ланкою зв'язку між державними органами і громадянами. Його професійні дії, виважені рішення спонукають членів суспільства дотримуватися встановленого правопорядку.

Високий рівень службового етикету сприяє успішному розв'язанню спільних завдань, які стоять перед юридичними службами. Норми етикету зобов'язують ефективно виконувати обов'язки, сумлінно ставитися до державної служби, працювати творчо і натхненно.

Службовий етикет удосконалюється завдяки засвоєнню юристами загальнолюдських цінностей, культури та національного духу права, подоланню бюрократизму у юридичних структурах, який залишився у спадок від тоталітарного режиму.

Негативно позначається на службовому етикеті професійна деформація працівника правоохоронних органів.

Службовий етикет покликаний сприяти духовному оздоровленню працівників правоохоронних органів, виховувати почуття захищеності юриста, орієнтувати на формування правового почуття, усвідомлення свободи як морально-етичної цінності.

Ефективність службового етикету юриста суттєво зумовлюється філософією ненасильства та юридичним милосердям.

Як соціальний феномен насильство, на думку А. Гусейнова, означає усяке приниження гідності людини, що призводить до обмеження її фізичних та духовних потенцій. Формами насильства є, зокрема, шантаж, пограбування. Тлумачення насильства виявляє як мету людської діяльності, так і засоби її досягнення. Це певний тип відносин між людьми, панування волі однієї людини над волею іншої. Типовими реакціями на насильство є покірність, пасивність, не-насильство або контрнасильство. Як зазначає Р. Холмс, існують дві форми принципового ненасильства: мінімальне ненасильство (відмова тільки від фізичного насильства) і максимальне насильство (відмова від насильства фізичного і психологічного). Тим самим виявляється різниця між принциповим ненасильством (морально обґрунтованим) і прагматичним ненасильством (обмеженим соціальне, політичне, економічно, національне).

Діяльність юридичних органів все ще пов'язана з насильством, але фізична сила, спеціальні засоби, зброя, які застосовуються проти злочинців, є меншим злом порівняно з діяльністю злочинців. Вимушене юридичне насильство, як зазначає А. Сничов, захищає особу й суспільство від злочинних посягань. Це контрнасильство, дозвіл на яке дає юристам суспільство. Воно має моральне і правове обґрунтування. Тому юридичне насильство, зумовлене відповідними законами, є принциповим і законним. Важливо, щоб у мінімальному й максимальному насильстві домінували духовні, моральні й правові норми, щоб фізичне чи психологічне насильство не здійснювалося всупереч духовним чи юридичним законам у тій частині, де воно не має здійснюватися взагалі: домагання показань шляхом фізичного чи психологічного тиску, погроз, утримання затриманих осіб у камерах попереднього слідства понад норму тощо. Юрист повинен володіти філософією й етикою ненасильства, переконувати правопорушника розумними аргументами, власною культурою.

Отже, етика юридичного ненасильства - це система професійних духовно-моральних поглядів, відчуттів, переконань стосовно правопорушника, а також усвідомлення правником духовно-моральної та правової відповідальності за перевищення своїх повноважень.

Юридична практика органічно пов'язана з принципом милосерда. Юридичне милосердя - це вияв юристом відповідно до закону почуття співпереживання, прагнення допомогти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього. Фактично це зовнішній вияв внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста. Саме поняття «милосердя» поєднує два аспекти: духовно-емоційний (переживання чужого горя, як свого) і конкретно-практичний (прагнення реально допомогти) [129, с. 179]. Специфіка юридичної діяльності вимагає відповідального підходу до духовно-емоційного вияву милосердя. Стосовно правопорушника він повинен мати межі, а емоції правника не повинні впливати на розвиток ситуації. Що стосується конкретного практичного аспекту милосердя, то, як зазначають В. Горшеньов і І. Бенедик, його суть полягає в тому, що людині, яка позбавлена волі і не може захищатися, потрібна кваліфікована юридична допомога.

Друга функція зовнішньої культури юриста полягає у створенні підґрунтя такої культури його професійних дій, якої вимагає нинішнє суспільство. Сьогодні юрист своєю поведінкою, професійними діями повинен довести, що він є працівником саме національних судових та правоохоронних органів. Тут особлива роль відводиться як поважанню нових юридичних відзнак, пропаганді форменного одягу, так і співпереживанню за подальшу долю України.

Для юридичної деонтології має значення така функція зовнішньої культури, як вироблення основ професійно-етичного кодексу юриста. На жаль, нині в юридичних органах відсутні нормативні документи, які б регулювали зовнішню культуру працівників. Навіть з прийняттям нових статутів, положень, окремі її елементи ґрунтуватимуться на загальноприйнятих правилах. Назріла потреба у розробці професійно-етичного кодексу юриста, кодексу юридичної етики.

Основи професійно-етичного кодексу юридичної діяльності повинні охоплювати такі три сфери: професійна діяльність, спілкування, особисте життя.