Однак, як засвідчила справа громадянина Салова, таке конституційне звернення не є ефективним засобом захисту прав людини. Отримавши неоднозначне застосування положення Конституції та законів України судами України, а саме – Київським районним судом м. Донецька, Донецьким обласним судом та Верховним Судом України щодо права на повернення заощаджень, громадянин Салов звернувся до Конституційного Суду України з конституційним зверненням та додав копії постанов судів, які неоднозначно застосували норми Конституції та законів України. Однак у відповіді секретаріату Конституційного Суду було зазначено, що звернення не може бути прийнято, бо не наведено фактів неоднозначного застосування вказаних громадянином Саловим статей судами або іншими органами державної влади. І все ж, як зазначалось вище, заява Салова була зареєстрована в Секретаріаті Європейського суду [17].

Оскільки система права Європейського суду є прецедентною, національні суди європейських держав, включаючи ті, де діє континентальна система права, застосовують прецедентне право страсбурзького Суду. Принагідно зауважимо, що в державах з англо-саксонською системою права багато цивільних прав у свою чергу захищені законами, а не судовими рішеннями [18, с.90]. Як зазначає П.М. Рабінович, "справжній смисл багатьох норм Конвенції, сформульованих здебільшого в надто абстрактній, часто оціночній формі, конституюється, з’ясовується лише після їх тлумачення і застосування у рішеннях Суду. Практика Суду (а це сотні рішень) розвивається за відверто прецедентним принципом. І тому знання й урахування прецедентних рішень Суду, засвоєння специфіки його професійного мислення, його "правового менталітету" – одне з найактуальніших завдань, що постають нині перед суддями та будь-якими іншими суб’єктами захисту прав людини в Україні"[19, с.358].

Як відомо, за відсутності у Великобританії писаної Конституції саме прецедентне право служить конституційною основою та втіленням найважливіших цінностей суспільства. Воно, отже, має вищу юридичну силу, ніж закони, в тому розумінні, що останні повинні тлумачитись відповідно до принципів прецедентного права [20, с.241]. У розділі 2 згаданого вище британського Закону про права людини 1998 року зафіксовано, що суди і трибунали повинні застосовувати все “право” Конвенції, яке на той час становило понад 500 судових справ Європейського суду та понад 30000 рішень про прийнятність Європейської комісії. Разом з тим слід пам’ятати, що, згідно зі ст.46 Конвенції, рішення Європейського суду є обов’язковими тільки для сторін у справі.

Багато прав безпосередньо в Конвенції не сформульовані, а випливають з рішень Європейського суду. Наприклад, право доступу до суду як таке не гарантується Конвенцією. Стаття 6 Конвенції передбачає лише право на "…справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом …".

Однак у рішенні по справі "Ґолдер проти Об’єднаного Королівства" від 1975 року Європейський суд дійшов висновку, що ст.6 (1) гарантує право доступу до суду і відкинув той аргумент, що ця стаття торкається тільки процедури в суді [21]. Більше того, це право було визнане як таке, що має бути доступним навіть для особи, яка відбуває тюремне ув’язнення в Англії, незважаючи на те, що відповідно до англійського цивільного процесу реалізувати це право на практиці складно [22, с.142].

Зауважимо, що в Конституції України гарантується право кожного на захист своїх прав та свобод судом і право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55).

Іншим прикладом того, що деякі права не сформульовані в Конвенції, але випливають з рішень Європейського суду, може бути право на правову допомогу в цивільному процесі. Ст.6 п.3(с) Конвенції гарантує право на безкоштовну правову допомогу людині, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, тільки у кримінальному процесі.

Між тим, Європейський суд у справі "Еарі проти Ірландії" від 1979 року зауважив, що, незважаючи на відсутність подібної норми для цивільного процесу, ст.6 п.1 може спонукати державу забезпечити правову допомогу захисника, коли така допомога необхідна для реального доступу до суду [23]. Іншими словами, ця справа передбачає, що брак правової допомоги позивачу у поданні позову може стати порушенням ст.6 Конвенції, особливо у випадках складних позовів та неможливості для позивача постати перед судом особисто. Конституція України у 59 статтях пішла далі Конвенції, гарантуючи кожному право на правову допомогу, яка у випадках, передбачених законом, надається безоплатно.

Важливим для України як держави, в якій ніколи не застосовувалось прецедентне право у рішеннях судів і де не існує необхідних законодавчих підстав для такого застосування, є вивчення того, яким чином право Конвенції застосовується іншими національними юрисдикціями. Розглянемо, зокрема, досвід застосування Конвенції та права Європейського суду у шведській правовій системі, яка також є континентальною. На вересень 1998 р. у Швеції Конвенція була застосована у 58 справах [10, с.21]. Право Конвенції (Convention acquis) значною мірою проникає в систему національного права, однак, на відміну від права ЄС, воно не має переваги у випадку конфлікту з національним правом Швеції.

Навпаки, воно застосовується паралельно з національним правом. Іншими словами, Конвенція разом з прецедентними рішеннями Європейського суду, в яких дано її тлумачення, значною мірою розглядається як принципи, а не норми. Як зазначає І.Камерон, застосування Конвенції означає, що для національного суду питання полягає не у вирішенні, що є найбільш прийнятним: норма Конвенції чи іншого закону і застосування цього, а застосування норми закону в світлі Конвенції. І.Камерон порівнює це із застосуванням законів у світлі норм Конституції, що є типовим для всіх держав, які мають писані конституції [10, с.35]. Іншим принципом застосування Конвенції у шведській правовій системі є запропонований Верховним Судом принцип "надання особливого значення договорам з прав людини" у випадку конфлікту з національним законодавством. У цілому шведські суди намагаються брати до уваги Конвенцію, та, якщо і є певні недоліки, то з причин нестачі часу, а не ворожості чи байдужості до Конвенції.

М.В.Буроменський виділяє три можливі шляхи застосування Євроконвенції в правовій системі України, а саме – через прийняття спеціальних законів, тлумачення існуючих законів на основі Конвенції та застосування міжнародних норм у світлі ст.9 Конституції України [24]. Як зазначає М.Буроменський, варто врахувати приклад Конституційного суду Іспанії, який, беручи до уваги рішення Європейського суду у справі “Кастелз проти Іспанії” (Castells v. Spain), ухвалив, що прецедентне право Європейського суду може бути прямо застосоване в іспанському правовому регулюванні [25, с.126].

Очевидно, що в недалекому майбутньому суди України повинні будуть у своїх рішеннях застосовувати не тільки норми Конвенції, але й рішення Європейського суду, в яких дається тлумачення Конвенції, а тому знати прецедентне право Європейського суду українські судді та інші суб’єкти захисту прав людини будуть зобов’язані.

Як зазначає Дж. Ґінзбурґз, для успішного вирішення проблеми застосування норм міжнародного права суддям, окрім усього іншого, необхідні і певні моральні якості – значна громадянська відвага та професійна чесність. Важливість цього моменту зазначається в доктрині міжнародного права [26, с.193].

Необхідним є створення механізму моніторингу нового страсбурзького прецедентного права щодо інших держав, не чекаючи, поки Європейський суд звернеться безпосередньо до Української держави.

На зразок західноєвропейських держав, необхідно створити спеціальну службу в Міністерстві закордонних справ чи в Міністерстві юстиції України для встановлення відповідності нових справ Європейського суду національному законодавству, щоб уникнути проблем у майбутньому. Допомогою суддям стало б розроблення Правил застосування норм Європейської конвенції з прав людини та основних свобод (як і міжнародного права в цілому) судами України.

Доцільним видається введення навчального курсу "Європейське право з прав людини" до навчальних планів юридичних факультетів вузів України. Нині надзвичайно важливим є видання збірників "Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Дослідження. Нормативні акти", яке започатковане Львівською лабораторією прав людини Академії правових наук України в 1997 р.; “Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Коментарі”, започаткованого Українською Правничою Фундацією на честь 50-річчя Ради Європи у 1999 р.

Оскаржуючи в судах України порушення своїх прав, люди можуть і повинні у позовах спиратись на статті Конвенції та рішення Європейського суду, що передбачає знання цих документів та участь кваліфікованих захисників. Це прискорить застосування міжнародно-правових актів судами України.

В цілому активізація застосування Конвенції та рішень Європейського суду національними судами відповідає тенденції росту ролі національних судів у функціонуванні міжнародного права, поглибленню взаємозв’язку міжнародного та національного права. Застосовуючи міжнародні норми з прав людини, національні суди тим самим стверджують міжнародні стандарти в цій надзвичайно важливій сфері.

Література:

1. Конвенція про захист прав людини та основних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу №11 // Практика Європейського суду з прав людини. – 1999. – №1.

2. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” // Голос України. – 1997. – 24 лип.

3. Буткевич В. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази // Політична думка. – 1993. – №1.

4. Information Note No. 6 on the case-law of the Court. May 1999 // http://www.dhcour.coe.fr/eng.

5. Шевчук Ю. Євросуд занепокоєний нашими проблемами // Голос України. – 1999. – 3 лист.

6. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997.

7. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997.

8. The European System for the Protection of Human Rights / Ed. by R.St.J. Macdonald, F. Matscher, H. Petzold. – Dordrecht; Boston; London: Martinus Nijhoff Publishers, 1993.

9. Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – С. – Пб.: СКФ Россия – Нева, 1993.

10. Cameron I. The Swedish Experience of the European Convention on Human Rights since Incorporation // Int’l & Compar. L. Quart. – 1999. – V. 48.

11. Danilenko G.M. Implementation of International Law in CIS States: Theory and Practice // Eur. J.Int’l L. – 1999. – V.10.

12. Российская газета. – 1992. – 4 авг.

13. Wintle v. Nye [1959] 1 W.L.R. 284.

14. Walker R. Opinion: The Impact of European Standards on the Right to a Fair Trial in Civil Proceedings in United Kingdom Domestic Law // Eur. Hum Rts L.Rev. – 1999. – Is. 1.

15. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // Вісник Українського Центру прав людини. – 1998. – Ч. 3.

16. Комментарий к Конституции Российской Федерации. – М., 1996.

17. Ілляш І. Салов проти… // Голос України. – 1999. – 28 лип.