• Інформаційний - за допомогою правових норм до учасників доводиться позиція держави про дозволену, належну або заборонену поведінку;
• Цінносно-орієнтаційно - за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей напрацьованих людством і спадково пере ходячих з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, посилити яку може пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.

Механізм правового врегулювання

Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з ціллю їх упорядкуванню.

Механізм правового регулювання - взята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок ("належне" в праві стає "сущним").

Основні риси механізма правового регулювання:

1. Являється складовою частиною механізму соціальне регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичною, економічною, етичною і другими видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за об'ємом, збирає в єдине всі явище правової діяльності:

• засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів, і т. п.; об'єктивовані в правових актах);
• способи (дозвіл, зобов'язання, заборона);
• форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Представляє собою систему правових засобів, способів, форм, що знаходяться у зв'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці, виконує специфічні функції. Якість здійснюваних ними функцій впливає на роботу інших частин і на результат функціонування механізму в цілому.

4. Являється динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається у стадіях, яким відповідають власні механізми дії. Як і правова система суспільства механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірності еволюції суспільства, рівнем розвитку економіки, культури. Його призначення полягає в тому щоб привести в дію необхідні елементи правової системи, їх "роботу". Від механізму залежить ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписам юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності являється встановлення правопорядку у суспільстві.

Загальні та специфічні ознаки права як регулятора суспільних відносин

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою в якості регуляторів суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності і справедливості у відповідності з суспільними, груповими та індивідуальними інтересами (волею) населення країни, забезпечуються всіма мірами легального державного впливу включаючи примус.

Специфічні ознаки права

Вираження міри свободи, рівності і справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини визнані світовою спільнотою. Право являється мірою свободи і рівності людей, встановленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободу іншого. І ця міра є справедливістю. Повної свободи досягнути неможливо, однак можливо бути вільним в тій мірі, в якій вільні інші. В праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відмірює" та оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода невід'ємна від справедливості і складає її основу. Свобода завжди обмежена рамками (мірою), що не допускають антисуспільних актів "користування свободою". Це рівність у свободі.

Але не завжди, не у всі історичні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Наприклад, кріпосне право закріплювало положення неволі селянина. Відбираючи свободу у селянина, воно віддавало свободу пануючому класу. Міра свободи кріпосного і поміщика - різна. По суті, кріпосне право - це вираження через закон свободи поміщика. Всяке право заключає в собі елемент свободи, міру свободи хоча ця свобода може бути односторонньою, має характер привілеї одного лиця на шкоду іншого. У такому випадку через право як систему норм, виданих державою, виражається воля пануючого класу, свавілля панів і неволя селян. Селяни віднесені не о суб'єктів права. До них не застосовується принцип правової рівності. Таке право не може бути справедливим, так як не виражає міру свободи, рівну для всіх. Справедливість - це баланс інтересів: влади і громадянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і працівника і т. д. Справедлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов’язковість права заснована на легімітивному примусі, являється його формальною властивістю, що має суттєвий характер.

Вище суспільне призначення права - забезпечувати в нормативному порядку свободу у суспільстві, затверджувати справедливість, виключити свавілля із життя суспільства. Не даремно ще римські юристи писали: - право є мистецтвом добра і справедливості. З загально-соціальної точки зору право - це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право - це міра свободи і справедливості,  яка фактично захищена у цьому суспільстві.

Нормативність виявляє зміст і призначення права. Нормативністю права у суспільне життя вноситься суттєві елементи єдності, рівності, принципової однаковості - право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінка людей. За допомогою норм право регулює різноманітні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики в державі засобом організації її різносторонньої управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна суттєва риса: право виражається у нормативних узагальненнях (загальні дозволи, загальні заборони, загальні зобов'язання), які встановлюють межі досягнутої волі, границі між свободою і несвободою на визначеному ступені суспільного прогресу.

Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постанова і т.п. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, розмір і вид відповідальності за скоєне правопорушення. Вираження норм в законах, інших нормативних актах, встановлення формальної істини - це основна ознака формальної визначеності права.

Системність права заключається у тому, що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані і погоджені. Системність утворюється в праві законодавства. Тільки системне безпротирічне право вражаюче свою сутність через принципи, здатне виконати стоячі перед ним завдання. Сьогодні в Україні найважливіше і невідкладне завдання - відновити і укріпити системність права, оскільки непогодженість нормативно-правових актів підірвала системоутворюючі зв'язки з юридичними нормами.

Вольовий характер права, вираження у ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів означає, що у праві проявляється і втілюється воля, змістом якої являється інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян в їх гармонійному поєднанні, згоді та компромісах. Воля рознизує діяльність людини, його цілеспрямовану поведінку у всіх, в тому числі і в правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насилля держави, засобу пригнічення ним індивідуальної волі. Складається ілюзія, що право іде від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів "підносить в ранг закону" суспільні, групові і індивідуальні інтереси, що відповідають принципам справедливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.

Загальнообов'язковість права виражається в тому що встановлені правила поведінки являються загальними і обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість праву надає те, що в ньому виражається погоджені інтереси учасників регулюємих відносин, що воно має нормативний характер.

Державна забезпеченість, гарантованість права, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальна правила які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права виконуються і дотримуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населення підкоряється вимогам правових приписів тільки тому, що за правом стоїть держава. Державна охорона правових норм включає в себе державний легальний примус, різноманітні організаційні, організаційно-технічні, виховні та попереджувальні міри державних органів по дотриманню і виконанню громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосувати міри юридичної відповідальності - дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права.