Гаазька конвенція 1973 р. передбачає декілька правил щодо застосування сертифіката та його дії. Зокрема, передбачено, що володілець сертифіката може здійснювати повноваження під наглядом відповідно до правил, чинних у запитуваній державі. Крім того, запитувана держава може обумовити вступ у володіння майном, яке знаходиться на її території, сплатою боргів. Обсяг повноважень володільця сертифіката від цього не змінюється (ст. 21).

В окремому розділі Конвенції врегульовані питання, пов'язані з анулюванням, зміною та призупиненням дії міжнародного сертифіката. Наприклад, якщо протягом процедури визнання сертифіката повноваження його володільця оспорюються по суті, влада запитуваної держави може призупинити тимчасову дію сертифіката, відкласти винесення рішення, і якщо це необхідно, встановити строк, протягом якого у компетентному суді подається позов по суті.

Якщо ж повноваження володільця сертифіката оспорюються в суді держави - місці його видачі, влада будь-якої іншої держави ложе призупинити дію сертифіката до кінця судового розгляду. Якщо позов по суті пред'явлений в судах запитуваної держави, або іншої договірної держави, влада запитуваної держави може так само призупинити дію сертифіката до закінчення судового розгляду (ст. 25). У разі анулювання або призупинення дії сертифіката у державі - місці його оформлення, влада кожної держави у межах своєї території здійснює таке анулювання чи призупинення на прохання будь-якої заінтересованої особи. Якщо деякі положення сертифіката змінені у державі за місцем його видання, цей же орган анулює існуючий сертифікат і видає новий зі змінами (ст. 26).

Апелювання, зміна чи призупинення сертифіката у зазначених випадках не впливає на дії, вчинювані його володільцем на території договірної держави до прийняття рішення органом влади держави, яка здійснює анулювання, зміну чи призупинення (ст. 27). Юридична дійсність угод будь-якої особи з володільцем сертифікату не може оспорюватися тільки на тій підставі, що сертифікат було анульовано, змінено або його дію було призупинено, якщо тільки не буде доведено недобросовісність цієї особи (ст. 28).

Визнання сертифіката також може бути відмінено та відкликано. Наслідки настають ті ж самі, що й у разі анулювання, зміни чи призупинення його дії. Тобто до правовідносин застосовують статті 27 і 28 Гаазької конвенції 1973 р.

Якщо міжнародний сертифікат стосується нерухомого майна, то в ньому зазначаються повноваження щодо такого майна органу, який видає сертифікат. Інші договірні держави можуть визнавати ці повноваження повністю або частково, а також вказувати обсяг визнання таких повноважень відповідно до норм Конвенції.

У разі існування в договірній державі двох чи більше правових систем, що застосовуються до різних категорій осіб, будь-яке відсилання до права цієї держави тлумачиться як відсилання до правової системи, передбаченої правом цієї держави, що застосовується до конкретної категорії осіб. Це не єдина норма стосовно вибору правової системи у державі.

Зокрема, у ст. 35 Конвенції вказано, що договірна держава, у якій є дві чи більше територіальні одиниці з різними правовими системами щодо питань управління майном, може заявити про поширення Конвенції на усі її територіальні одиниці або на одну чи декілька з них і змінити свою заяву іншою у будь-який час. У цих заявах чітко вказують територіальні одиниці, до яких застосовується Конвенція. Інші договірні держави можуть відмовити у визнанні сертифіката, якщо у день запиту його визнання Конвенція не застосовується до тієї територіальної одиниці, в якій було видано сертифікат.

До Гаазької конвенції 1973 р. держави можуть робити застереження, її норми превалюють над нормами будь-якого міжнародного двостороннього договору, укладеного державами-учасницями цієї Конвенції, якщо вони не конкурують і не конкуруватимуть з нормами міжнародних багатосторонніх договорів стосовно одного й того ж предмета регулювання. Конвенція застосовується навіть у тих випадках, коли особа померла до набрання нею чинності.

Отже, метою Гаазької конвенції 1973 р. є запровадження в державах уніфікованого документа, який дозволяє визначати коло осіб та їх повноваження стосовно управління майном (рухомим, нерухомим, майновими правами) померлого.

Інша - Вашингтонська конвенція про єдиний закон стосовно форми міжнародного заповіту від 26 жовтня 1973 р. - зобов'язує договірні держави не пізніше шести місяців з моменту набрання нею чинності запровадити у своєму законодавстві правила складання міжнародного заповіту. В їх основі держави можуть використовувати текст єдиного закону стосовно форми міжнародного заповіту (Додаток 1 до Конвенції) або його переклад офіційною мовою держави запровадження. Зазначена Конвенція допускає внесення змін до нормативних актів держави-учасниці з метою забезпечення набрання чинності Додатку до Конвенції.

Договірні держави зобов'язані створити інститут уповноважених осіб, компетентних оформляти міжнародні заповіти. За межами держави ці функції виконують консульські й дипломатичні представники (статті 1, 2 Конвенції). Спадкодавець власноручно вчиняє та підписує заповіт. Він заявляє про це в присутності двох свідків та уповноваженої особи, які не зобов'язані знати зміст заповіту. Якщо спадкодавець не може підписати заповіт, він повідомляє про це повноважену особу, про що зазначається у заповіті, та вказує особу, яка підпише заповіт від його імені. У цьому н використовується право тієї держави, на території якої це ця уповноважена особа (статті 3-5 Конвенції).