Названі методи – це лише основна частина методологічного арсеналу спеціаліста. Підбір методів для експериментально-психологічного дослідження повинен мати індивідуальний характер відповідно до завдань, що поставлені перед психологом, а також залежно від форми використання спеціальних психологічних знань та виду психологічної експертизи.

Відповідно до Закону України "Про судову експертизу", організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності покладається на міністерства і відомства, до системи яких входять спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи [2, ст.8].

Оскільки експертне дослідження – це цілісний об’єктивний процес, а не лише встановлення фактів, у процесі застосування судової експертизи слід дотримуватися принципів (основних правил) проведення такого дослідження. Деякі з цих положень закріплені в законодавстві [2, ст.3], частина сформувалася в процесі практичної роботи як експертів, так і працівників судово-слідчих органів.

Усі ці принципи умовно можна поділити на загальні і спеціальні. До загальних відноситься:

• принцип законності – призначення і проведення експертного дослідження регулюється чинним законодавством;
• принцип незалежності – незалежність судового експерта та правильності його висновку забезпечується: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою, передбаченою законом втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання та попереднього слідства; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним та соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за подання свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи [2, ст.4].
• принцип об’єктивності – дані, одержані в процесі дослідження, фіксуються у висновку експерта і не повинні ґрунтуватися на очікуваних чи бажаних результатах;
• принцип повноти дослідження – для забезпечення виконання цього принципу законодавець виділяє такі види експертиз, як: нова, додаткова, повторна, комплексна, що дають змогу повно і об’єктивно дослідити об’єкт чи обставину, що має значення по справі;
• принцип науковості – методи дослідження повинні відповідати рівню досягнення сучасної науки.

Серед спеціальних принципів можна виділити:

• принцип методичності – вибір експертів, постановка завдань, узагальнення їх суджень повинні базуватися на певній методиці [10, с.6];
• принцип спрямованості – дослідник зобов’язаний дотримуватися чітко встановленої мети, сформульованої в ухвалі чи постанові про призначення експертизи;
• принцип плановості – у переліку запитань, поставлених перед експертом, визначається категорія фактів, на яких дослідник повинен зосередити свою увагу;
• принцип етичного ставлення до піддослідного – у процесі експерименту піддослідній особі гарантується збереження її прав, зокрема волі, недоторканості й гідності. Досліджуваний вправі вимагати найобережнішого висвітлення інтимних сторін його життя.
• принцип конфіденційності – експерт зобов’язаний дотримуватися професійної таємниці і не прагнути дізнаватися про піддослідного більше того, що йому доручено судом;
• принцип максимального збереження об’єктів дослідження – під час проведення судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або втрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження [2, ст.5].

Дотримання цих принципів є запорукою проведення дослідження на належному рівні і умовою для використання висновку експерта як засобу доказування в процесі розгляду судової справи.

Література:

1. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебных экспертиз. – К.: Издательство Киев. ун-та, 1977.

2. Закон України від 25 лютого 1994 р. “Про судову експертизу”// Відомості Верховної Ради.-1994. – №28.

3. Александров М.К., Терзиев Н.В. Экспертиза на следствие и суде. – М.: Юрид.изд-во Мин.Юст.СССР, 1947.

4. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе. – М.: Изд-во АН СССР, 1950.

5. Лилуашвили Т.А. Экспертиза в советском гражданском процессе. – Тбилиси: Меиниереба, 1967.

6. Геккер А.И. Основы теории судебных доказательств: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1956.

7. Інструкція Міністерства юстиції України “Про призначення і проведення судових експертиз”.

8. Винберг А.И., Малаховская Н.Т. Судебная экспертология (общетеоретические и методологические проблемы судебных экспертиз): Учебное пособие. – Волгоград: Науч.-ислед. и ред. – изд-кий отдел высшей следственной школы МВД СССР, 1979.

9. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань в радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990.

10. Костицький М.В. Судебно-психологическая экспертиза в гражданском процессе. – Львов: Вестн. Львов. ун-та. Серия юридические науки. – 1983. – Вып.22.