• сам факт відмови від вчинення злочину;
• його добровільність;
• відсутність у діях, вчинених до добровільної відмови, ознак іншого злочину. Наявність таких умов вказує, що в діях особи немає складу злочину.

Амністія - акт вищого органу державної влади, що звільняє від кримінальної відповідальності, а також від покарання повністю або частково осіб, які вчинили злочин до видання акту амністії. Тому в тих випадках, коли відсторонюється покарання за ці злочини, у порушенні кримінальної справи повинно бути відмовлено на цій підставі. Зрозуміло, що таке рішення приймається тільки в разі, якщо обставини злочинного діяння наявні та правильність їх кваліфікації не викликає жодних сумнівів.

У разі, якщо особа вчинила кілька злочинів, перевіряється, чи всі вони підлягають амністії, а також чи всі вони були вчинені до видання акта амністії. Остання обставина важлива для однорідних злочинів, якщо відомо про вчинення ряду злочинів однією особою. В таких випадках при відмові в порушенні кримінальної справи повинна бути абсолютна впевненість у тому, що після амністії злочинну діяльність було закінчено.

Амністія може поширюватись на всіх осіб, які вчинили визначені в законі види злочинів, а також на деякі категорії громадян залежно від віку, наявності дітей тощо.

Помилування здійснюється відповідно до Указу Президента України, який звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом'якшує їм покарання, та на на основі п. 27 ст. 106 Конституції України і кримінально-процесуального законодавства.

Згідно з п. 4 ст. 6 КПК не може бути порушено кримінальну справу й у разі помилування особи. Акт помилування видається щодо засуджених осіб, які відбули або відбувають покарання, але закон не виключає помилування за вчинення злочину і до порушення кримінальної справи.

Кримінальна справа не підлягає порушенню за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа може бути порушена не інакше як за скаргою, крім випадків, передбачених КПК, коли прокурору надано право порушити кримінальну справу і за відсутності такої скарги.

У виняткових випадках, якщо справа про будь-який злочин, вказаний в ч. 1 ст. 27 КПК, має особливе суспільне значення, а також в окремих випадках, коли потерпілий по такій справі або по справі про злочин, вказаний у ч. 2 ст. 27 КПК, в силу свого безпорадного стану, залежності від обвинуваченого або інших причин не в змозі захистити свої права, прокурор порушує справу і за відсутності скарги потерпілого. Справа, що порушена прокурором, направляється для провадження дізнання або досудового слідства. Така справа у разі примирення потерпілого зі звинуваченим закриттю не підлягає.

Смерть особи, що вчинила злочин, робить безпредметним кримінальне судочинство. Кримінальну справу не може бути порушено щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження по справі потрібно для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Смерть особи не є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи і в таких випадках, коли достовірно не встановлено, ким вчинено злочин.

Недосягнення 11-річного віку на час вчинення суспільне небезпечного діяння, при якому не настає кримінальна відповідальність, законом відокремлено в самостійну обставину, що перешкоджає порушенню кримінальної справи. Адже вік особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, не може бути ознакою, що характеризує суб'єкта як елемент складу злочину.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за тяжкі злочини, перелік яких міститься в ст. 12 КК України.

Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили (п. 9 ст. 6 КПК), або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави.

Порушення кримінальної справи за тим самим обвинуваченням можливо тільки при відміні такого вироку в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами лише впродовж встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня відкриття нових обставин.

Кримінальну справу також не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органа дізнання, слідчого чи прокурора.

Аналіз судової практики свідчить, що суди в деяких випадках своєчасно не виявляли фактів недодержання слідчими органами закону, який регламентує порядок порушення справи. Іноді внаслідок неуважного вивчення і судового розгляду кримінальних справ не виявляються обставини, що перешкоджають винесенню вироку (наприклад, наявність постанови про закриття справи за тим самим обвинуваченням або про відмову в порушенні кримінальної справи тощо).

Вироком суду Т. було визнано винним у тому, що він поряд із вчиненням інших злочинів незаконно носив холодну зброю, і засуджено за ч. З ст. 222 КК (за новим КК - ст. 263). Між тим у справі є не скасована постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за цим обвинуваченням. Згідно з п. 11 ст. 6 КПК в цьому разі кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю. У касаційному порядку вирок щодо Т. в частині засудження за ч. 2 ст. 222 (нині - ст. 263) КК скасовано і справу закрито.

Процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи

При вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи в розпорядженні особи, що приймає таке рішення, нерідко є матеріали попередньої перевірки. В деяких випадках із самої заяви зрозуміло, що порушувати кримінальну справу немає необхідності.

Матеріали попередньої перевірки потрібні, наприклад, при відмові в порушенні кримінальної справи у зв'язку з обставинами, що виключають провадження в кримінальній справі. Для обґрунтування прийнятого рішення в таких випадках необхідні: акт (протокол) адміністративних органів, складений на місці злочину, письмове пояснення винного, довідка про заподіяні збитки, письмові заяви та пояснення громадян, характеристика правопорушника тощо.

Документальне фіксування вчиненого важливе не тільки для обґрунтування прийнятого рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, а й для можливого оскарження прийнятого рішення заінтересованими особами.

У всіх випадках, коли по заяві, що надійшла, або повідомленню приймається рішення не порушувати кримінальну справу, виноситься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. Така постанова повинна бути мотивованою.

Як і постанова про порушення кримінальної справи, постанова про відмову в її порушенні складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказується найменування документу, час і місце складання, ким він складений, матеріали, що були приводом для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Описова частина постанови у відмові в порушенні кримінальної справи повинна відповідати вимозі закону - бути мотивованою. Наприклад, при відмові в порушенні кримінальної справи за п. 1 ст. 6 КПК доцільно навести обставини, що містились у заяві або повідомленні про злочин, а також обставини, які встановила особа, що прийняла рішення про відмову.

При відмові в порушенні кримінальної справи за п. 2 ст. б КПК наводяться обставини діяння, про яке повідомлялось в заяві. Як правило, це повинно бути розгорнуте викладення діяння, з тим, щоб можна було з достовірністю простежити відсутність у ньому складу злочину.

Щодо вчиненого діяння при відмові в порушенні кримінальної справи за наявності обставин, зазначених в пунктах 4-11 ст. 6 КПК, то у всіх цих випадках воно викладається в описовій частині постанови з урахуванням того, щоб було ясно, коли, ким і який злочин було вчинено. Якщо при відмові в порушенні кримінальної справи за пунктами 1-2 ст. 6 КПК в основній частині можуть бути відомості про конкретну особу, якій приписується діяння, то в цих випадках вказівки на конкретну особу обов'язкові, оскільки обставини, що виключають провадження в кримінальній справі (пункти 4-11 ст. 6 КПК), пов'язані тією чи іншою мірою з особою.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим та із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, в описовій частині постанови при викладенні матеріалу необхідно зазначити, що злочин не становить суспільної небезпеки і є малозначним.

Отже, в описовій частині постанови при викладенні обставин діяння завжди повинні підкреслюватись ті з них, що є істотними в даному випадку для відмови в порушенні кримінальної справи. Цим значною мірою полегшується мотивування описової частини постанови.

Відмова в порушенні кримінальної справи може бути мотивована тільки тими обставинами, що вказані в законі.

У постанові не повинні наводитись ті обставини, що за законом не заперечують порушення кримінальної справи.

Окремі працівники органів дізнання, слідчі додержуються довільного мотивування відмови в порушенні кримінальної справи. Наприклад, у районний відділ внутрішніх справ надійшла заява від начальника цеху №17 заводу «Вулкан» про неодноразове викрадання речей в роздягальні робітників. Замість вжиття заходів з розкриття злочинів працівники міліції винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з таким мотивуванням: «Через побутові приміщення цеху за добу проходить 800 робітників, тому встановити, хто здійснив крадіжку, неможливо».

У деяких випадках виносяться постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, мотивовані тим, що потерпілий «забрав заяву і претензій до міліції не має» або «халатно ставився до зберігання своєї власності» тощо. Відмова в порушенні кримінальної справи за такими надуманими мотивами є порушенням законності.

Резолютивна частина повинна бути логічним висновком вступної та описової частин постанови. В ній формулюється висновок: «в порушенні кримінальної справи відмовити», який доповнюється посиланням на відповідну обставину, що виключає порушення кримінальної справи, наприклад «за відсутністю події злочину».

Про відмову в порушенні кримінальної справи повідомляється особа, установа, підприємство або громадська організація, від яких надійшли заява або повідомлення про вчинений злочин, також їм роз'яснюється право на оскарження постанови. Не у всіх випадках ця вимога закону виконується. Це пов'язано з тим, що постанови про відмову в порушенні кримінальної справи рідко оскаржуються.

Вивчення практики свідчить також, що деякі працівники міліції та слідчі не тільки не роз'яснюють право на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи, а й включають в постанову про відмову такі формулювання, що створюють ілюзію у потерпілих про те, що робота за заявою або повідомленням про злочин триває.

Наприклад, оперативний працівник ВВС, відмовивши в порушенні кримінальної справи за фактом злому замка кафе в кінотеатрі «Промінь», вказав у постанові про те, що «розшук злочинця триватиме». За такого формулювання у потерпілого або організації не виникає питання про оскарження такої постанови, оскільки вважається, що робота з розшуку проводиться. В дійсності такі матеріали часто списуються в архів як вирішені по суті заяви чи повідомлення про вчинений злочин.

Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи