Значне місце у системі ризиків посідають повна, часткова, тимчасова втрата працездатності, що зумовлюють такий фізіологічний стан особи як її непрацездатність. Термін непрацездатність досить часто трапляється в національному законодавстві при визначенні суб’єктів права на той, чи інший вид соціального забезпечення. Разом з тим законодавчого закріплення цього поняття немає, що неодноразово призводило до невирішених проблем у правозастосвній практиці. Так ще й сьогодні не вирішене питання, чи є непрацездатним працюючий пенсіонер. З одного боку, відповідно до закону України "Про пенсійне забезпечення", особа, яка досягла пенсійного віку є непрацездатною та потребує матеріального забезпечення, а з іншого – особа продовжує працювати. В юридичній літературі непрацездатність визначається як неспроможність до праці за станом здоров’я, за віком та з інших причин [8, с. 71].

Непрацездатність може бути наслідком старості, загального захворювання (хвороби) або ж настати внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання.

Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть. До професійного захворювання відносять хвороби, що виникли внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюються виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов’язаних з роботою. Перелік таких захворювань закріплений в Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку професійних захворювань" (від 8 листопада 2000 року №1662)

Конституція України закріплює право на громадян на соціальний захист у разі старості (ч. 2 ст. 46). Разом з тим медична наука не знайшла критерію правильного нормування чи припинення праці відповідно до фізіологічного стану чи біологічної активності людини. Старість – це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Виникнення у особи права на соціальне забезпечення пов’язують із настанням пенсійного віку.

Ринкова трансформація економічних відносин привела до появи якісно нового соціального ризику, в разі настання якого громадяни потребують підтримки суспільства – малозабезпеченості. Малозабезпеченість як соціальний ризик визначає неспроможність особи чи сім’ї з огляду на об’єктивні чинники забезпечити власний дохід на рівні прожиткового рівня в державі. Малозабезпеченість є нестраховим соціальним ризиком та забезпечується в системі державної соціальної допомоги (за рахунок коштів місцевих бюджетів). Уперше цей соціальний ризик набув законодавчого закріплення у Законі "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям".

Нещодавно у правовому полі України з’явилося нове поняття, яке можна віднести до системи соціальних ризиків. Зокрема, Указом Президента від 15.08.2001 р. була затверджена Стратегія подолання бідності. Отож бідність як соціальний ризик – це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Необхідність легалізації цього поняття видається сумнівною, оскільки на момент прийняття указу в Україні вже був закріплений близький за природою соціальний ризик – малозабезпеченість та передбачені види його матеріального соціального забезпечення.

Література:

1. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. Теоретические основы социального страхования. – 3-тье изд. – М.: Книга; Петроград, 1923. – Вып. 1.

2. Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. Затв. Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 25 жовтн.

3. Роик В.Д. Социальная защита работника в процессе труда: проблемы теории и практики: Автореф. дис.... д-ра эконом наук. – М.,1994.

4. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. – 2000. – №4. – С. 39-41.

5. Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Київ, 2002. – С. 15.

Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Перспективы развития. – М.: Городец, 2000.

7. Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року // Законодавство про соціальне забезпечення. – Львів, 2001.

8. Сташків Б.І. Факти, що мають значення для забезпечення пенсіями // Соціальний захист. – 1997. – №2. – С. 68-76.