Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

Висновок

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони.

Ступінь вини суб'єкта визначається:

• суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
• особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
• мотивом і метою злочину;
• обставинами, що характеризують особу винного;
• причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види - прямий і непрямий.

Ознаки умислу:

• усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
• передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
• бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необережності:

• злочинна самовпевненість;
• злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Список використаної літератури

1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. К-2000р.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

4. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

5. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

6. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

7. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.