Щоправда, в епоху Просвіти цей досвід відображав практику спілкування окремих людських суспільств, про що свідчить різний акцент у правах, яким надавалося першочергового значення у відповідних державних документах. У наш час цей досвід стає загальнолюдським і переконливо свідчить, що визначальним критерієм прогресу людства є ступінь визнання цінності його кожного окремого представника – людини. Відтак стає зрозумілою спадковість сучасної концепції прав людини, яку можна вважати продовженням доктрини природних прав принаймні щодо низки ключових її моментів:

• визнання універсальності носіїв таких прав, якими (носіями) виступають усі люди, незалежно від існуючих між ними відмінностей;
• визнання таких прав природними, тобто констатація незалежності їхнього існування від держави (хоч, як зазначалося, розуміння такої “природи” є неоднозначним у класичній та сучасній доктринах прав людини).

Схарактеризовані нами нові тенденції розвитку інституту прав людини, відображені в його концепції, слід, на нашу думку, вважати не такими, що суперечать класичній доктрині, а, скорше, природним проявом його закономірностей, що еволюціонують, трансформуються в унісон із динамікою суспільства.

Література:

1. Див:.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248 (2) ЦПК України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №2; Рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням громадянки Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №1.

2. Clapham A. Human Rights in the Private Sphere. – London, 1993.

3. 20 New Encyclopedia Britannica. – Oxford, 1992.

4. Рабінович С.П.Тора // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998.

5. Macdonald R. St.-J., Matscher F., Petzold H. European System for the Protection of Human Rights and Liberties. – Bordrecht, 1993.

6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.

7. Гомиен Д. Коментарий к Европейской Конвенции о защите прав человека. – Совет Европы, 1995.

8. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

9. Новицкий М. Что такое права человека? // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997;

10. Осятинський В. Введение в концепцию прав человека // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997.