Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є виконати працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров’я. Забороняється укладати трудовий договір, з особами, яким за медичними висновками протипоказана дана робота за станом здоров’я.

Переведення з метою захисту здоров’я, збереження працездатності людини встановлюється у таких випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймались, але можуть без шкоди своєму здоров’ю виконувати іншу легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу. Переведення працівника на легшу роботу можливе, якщо:

• необхідність переведення встановлене компетентними органами лікувальних установ;
• працівник дав згоду на переведення;
• на підприємстві наявні вакантні місця виконання робіт на яких є рекомендованими лікарсько консультативною комісією  (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Ця умова передбачена ст. 31 Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 р.

Роботодавець за наявності зазначених випадків видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасове, то після закінчення його строку працівник має право на одержання попередньої роботи  мають ті працівники непрацездатність яких настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання. Місце роботи зберігається за ним до поновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація небезпечна для його життя і здоров’я, або для інших людей чи для виробничого середовища і довкілля (ст. 6 Закону України "Про охорону праці").

Така відмова буде правомірною, якщо працівник повідомить про цей факт керівника чи роботодавця. Додержання правил з охорони праці і техніки безпеки залежить не тільки від власника, а й від працівників, їх знань з охорони праці. Навчання працівників з питань охорони є однією з складових систем управління організацією охорони праці. Усі працівники, при прийнятті на роботу і в професії роботи проходять навчання з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим. За характером і часом проведення інструктажу з охорони праці поділяються на:

Вступний інструктаж, проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу, не залежно від виду роботи, стажу, освіти чи посади;

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці з працівником індивідуально, з групою осіб спеціального фаху за програмою з урахуванням вимог відповідних актів про охорону праці;

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками:

• на роботах з підвищеною небезпекою раз на 3 місяці;
• на інших роботах один раз в півріччя проводиться індивідуальний або з групою осіб, що займаються однотипною роботою за програмою індивідуального інструктажу.

Позаплановий – проводиться а робочому місці або в кабінеті з охорони праці: при зміні технологічних процесів зміні чи модернізації обладнання, вихідної сировини, матеріалів, при порушенні працівником правил з охорони праці, що призвело або може призвести до виробничого травматизму, аварій чи отруєння. При перерві 30 календарних днів для працівників з підвищеною небезпекою для всіх інших працівників 60 днів.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками при виконані разових робіт не пов’язаних з їх безпосередніми обов’язками за фахом.

Допуск осіб, які не пройшли інструктаж і перевірку знань з охорони праці забороняється. Проте законодавство передбачає окремі виключення – допускається звільнення від проходження інструктажів. Працівники не проходять зазначені інструктажі, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не застосовують прилади та інструменти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали.

Рівень розвитку техніки, поки що не може забезпечити створення у  всіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключали б дію шкідливих факторів на їх організм. Тому законодавець передбачає пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці.

Такі працівники безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, мають право на оплачувальні перерви санітарно-оздоровчого призначення скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати, за колективним договором працівникові пільги компенсації не передбачені законодавством. Відшкодування шкоди заподіяної працівникові, здійснюється Фондом соціального Страхування від нещасних випадків відповідно до Закону "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності." Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Фінансування заходів у правління охороною праці здійснюється роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Порядок використання коштів і матеріалів виділених на проведення заходів по охороні праці зазначається у колективному договорі. У ньому слів передбачити необхідні витрати, джерела фінансування, стоки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці включається до колективного договору.

Організація та фінансування обов’язкових медичних оглядів покладається на роботодавця ст. 17 Закону України "Про охорону праці".

Охорона праці жінок

Державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на створення умов для повного відтворення трудового потенціалу, політичних умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров’я і життя.

В Україні розроблена система комплексного вирішення проблем охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямків з соціально-економічних питань. Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

З метою охорони праці жінок законодавством встановлені норми регулювання праці жінок.

Зокрема забороняється застосування праці жінок на важких роботах або роботах зі шкідливими умовами праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок, затверджені Міністерством охорони здоров’я від 29 грудня 1993 р. № 256.

Забороняється застосування праці жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що нав’язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню. У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 241 від 10 грудня 1993 р. затверджені Граничні норми підіймання переміщення важких речей жінками”.

Маса вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками обумовлюється характером виконуваних робіт. Граничними нормами підіймання і переміщення вважається при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) 10 кг, а якщо робота пов’язана з постійним підійманням і переміщенням вантажу – 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни не повинна перевищувати з робочої поверхні 350 кг; з підлоги – 175 кг.

Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається в галузях народного господарства, де це зумовлено особливою, необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. До роботи у нічний час можуть залучатися медичні працівники, робітники підприємств харчової промисловості. Додаткові гарантії встановлюються жінкам у зв’язку з материнством. Вони надаються для вагітних жінок, жінок, що мають малолітніх дітей, понад гарантії встановленні для всіх працюючих жінок. Жінкам у зв’язку з материнством встановлюються пільги.

Компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Згідно ст.. 178 Кодексу Законів про Працю, вагітним жінкам згідно медичного висновку знижуються норми виробітку або вони можуть переводитися на іншу роботу, яка буде виключати вплив несприятливих виробничих факторів, при цьому за ними зберігається середній заробіток. Жінки, які мають дітей віком до 3 років переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попереднім місяцем роботи до досягнення дитиною трьох років.

Вагітні жінки, жінки, які мають дітей до 3 років не можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочних робіт та робіт у вихідні дні, не допускається відправлення їх у відрядження.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів не можуть залучатися до надурочних робіт і відправлення у відрядження без їх згоди (ст.. 176-177 КЗпП). Забороняється відмова жінкам у прийнятті на роботу і зниження заробітної плати з мотивів вагітності. Одиноким матерям, за наявності дитини до 14 або дитини-інваліда. Звільнення вищезазначених категорій жінок з ініціативи власника не допускається. Крім випадків повної ліквідації підприємства, але в цьому випадку звільнення відбувається з обов’язковим працевлаштування.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв’язку з материнством:

• відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після;
• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, тривалістю 7 календарних днів;
• відпустки без збереження заробітної плати.

Матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

Для здійснення домашнього догляду за дитиною, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Для догляду за хворою дитиною, тривалістю визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

Система превентивних заходів передбачає технічну модернізацію робочих місць скорочення тривалості дії негативних виробних факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій спрямованих на вивільнення жінок з виробництва зі шкідливими і важкими умовами праці. При вивільненні жінок з виробництв зі шкідливими і важкими умовами праці, потребують вирішення питання щодо їх працевлаштування в нових умовах.

Реалізація державної політики в цьому напрямі передбачає їх навчання новим професіям, які не пов’язані зі шкідливими і важкими умовами праці, організацію спеціальних робочих місць згідно з медичними рекомендаціями для раціонального працевлаштування вагітних жінок.

Додаткові гаранті охорони праці неповнолітніх