Доцільно зазначити, що Закон України від 8 грудня 2004 р. "Про внесення змін до Конституції України" поряд із іншими важливими проблемами, вирішив і деякі питання, що стосуються правового статусу прокуратури України. Статтю 121 Конституції доповнено пунктом 5, відповідно до якого прокуратура України здійснює "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами".

У п. 1 ст. 45 ЦПК передбачено участь прокурора у розгляді цивільних справ. Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені статтями 4, 34 Закону України "Про прокуратуру". Стаття 34 цього Закону зазначає, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону.

 Насамперед, прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд, за його заявою може вжити заходи для забезпечення поданого ним позову (ст. 151 ЦПК), а також вирішити інші питання. Під час розгляду справи прокурор зобов’язаний виявляти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК). Втручання прокурора у будь-якій формі у діяльність суду при здійсненні ним правосуддя є неприпустимим. Отже, підтримуючи у суді першої інстанції поданий позов, прокурор діє в межах повноважень, визначених законом.

Стаття 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли зазначені у ст. 45 ЦПК органи та інші особи порушують справу в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (п. 1 ст. 46 ЦПК). Отже, процесуальний закон відносить указаних осіб, як і сторони, до осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 26 ЦПК). Із цього випливає, що прокурор, під час розгляду справи по суті, користуються процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки, які передбачені статтями 27 і 31 ЦПК, за винятком права укладати мирову угоду.

Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослухувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219–221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов’язків, прокурор, як особливий суб’єкт цивільного процесу, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб в процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, в тому, що вони звільнені від оплати державного мита та інших судових витрат. Зокрема, при пред’явленні позову прокурор звільняється від сплати судових витрат (п. 30 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Обов’язковість рішення суду за зверненням цих осіб поширюється на особу, в інтересах якої порушено справу. Вищезазначене вказує на те, що прокурор виступає позивачем в процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої ним порушено справу, яка може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до неї, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява. Тому прокурор відповідачем за зустрічним позовом бути не може і він не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Це означає, що прокурор, котрий, відповідно до ст. 45 ЦПК, звернувся до суду в інтересах інших осіб, не зв’язаний своєю позицією, яка була викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред’явлений позов. Тому, прийшовши у разі розгляду справи до висновку про безпідставність заявлених вимог, він вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим, відмова прокурора від позову або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених прокурором вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК). У разі, якщо прокурор відмовився від заявленого позову і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, то суд на підставі п. 3 ст. 205 ЦПК закриває провадження по справі у зв’язку з відмовою від позову. Згідно з п. 2 ст. 207 ЦПК, залишення судом заяви без розгляду не перешкоджає особі, в інтересах якої була порушена справа, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду із заявою у загальному порядку (повторно).

У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, участь прокурора у розгляді судами цих справ є обов’язковою. Так, справа за заявою про надання або припинення психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора (п. 2 ст. 281 ЦПК; ст. 22 Закону України "Про психіатричну допомогу").

Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася за ініціативою інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи (позивача, третьої особи, що заявляє самостійну вимогу на предмет спору тощо).

Якщо прокурор має намір вступити у розгляд справи, порушеної з його ініціативи, він зобов’язаний повідомити про це судові письмово, а в судовому засіданні – також і усно (ч. 3 ст. 163 ЦПК).

Загальновідомо, що прокурор, як особа, якою законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, може оскаржити в апеляційному та касаційному порядку рішення, ухвали суду (статті 292 і 324 ЦПК), а також подати скаргу (заяву) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами (статті 353 і 362 ЦПК). У першому випадку, на відміну від ЦПК 1963 р., прокурором подається відповідна заява, скарга, а не апеляційне чи касаційне подання.

З метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами на рішення у справі, розглянутій без його участі, він має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (п. 4 ст. 46 ЦПК). Отже, прокурор може оскаржити рішення, ухвали суду, подати скаргу (заяву) про їх перегляд у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами незалежно від участі у справі (п. 2 ст. 46 ЦПК). Це правильно, оскільки прокурор, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, має право на підставі ст. 292 ЦПК, на яку вказує суддя, оскаржити рішення цього суду в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 324 ЦПК), мотивувавши своє право на представництво інтересів громадянина чи держави.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що в новому ЦПК передбачається лише дві форми судових рішень: а) ухвали; б) рішення. Тобто відсутні судові рішення у формі постанов, що має сприяти уніфікації судових актів та спрощенню їх сприйняття учасниками судового розгляду.

Слід зазначити, що реалізація прокурором права на апеляційне оскарження обумовлена встановленими ст. 294 ЦПК строками. Строк подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження в умовах сьогодення дещо розширено. Якщо за ЦПК 1963 року (ст. 297) заяву можна було подавати в межах строку на апеляційне оскарження, то за новим ЦПК заява про приєднання може бути подана до початку розгляду справи в апеляційному суді. За подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження судовий збір не сплачується.

Новелою ЦПК 2004 року є те, що поданню апеляційної скарги передує подання заяви про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції. Заяву може бути подано протягом десяти або п’яти днів із дня проголошення рішення або ухвали суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга може бути подана прокурором і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо ця скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК).

Пропущений прокурором строк на подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги може бути поновлений судом за його заявою, за наявності належних підстав. За їх відсутності апеляційна заява, скарга залишається без розгляду (ч. 3 ст. 294 ЦПК).

Як бачимо, право на апеляційне оскарження реалізується прокурором заявленою ним вимогою, втіленою в процесуальній формі – письмовій заяві про апеляційне оскарження та апеляційній скарзі, а також відповідними процесуальними діями з їх подання. Форму та зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги визначено в ст. 295 ЦПК. Зокрема, заява про апеляційне оскарження, апеляційна скарга подаються до судової палати у цивільних справах апеляційного загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який постановив судове рішення (ухвалу), що оскаржується (ст. 291 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст.  5 Закону "Про судоустрій України" ними є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

З метою створення сприятливих умов для реалізації зацікавленими особами права на апеляційне оскарження заява та апеляційна скарга подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 296 ЦПК).

Прокурор має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково. Доповнення чи зміна апеляційної скарги можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження. Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційному суді. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги (пункти 1–3 ст. 300 ЦПК).