• суспільно-територіальні утворення;
• колективні суб’єкти;
• фізичні особи.

До суспільно-територіальних утворень відносять Українську державу, Автономну Республіку Крим та муніципальні утворення. Їхньою особливістю як суб’єктів фінансового права є те, що вони мають владні повноваження, тобто функції публічної влади.

Відомий дореволіційний дослідник фінансового права С.І. Іловайський називав серед суб’єктів фінансового господарства державу та інші примусові (політичні, публічні) союзи, що володіють властивостями самостійного суб’єкта права, до яких він відносив, зокрема, місцеві союзи (земства, міські і сільські общини) [3, с. 1, 3].

Суспільно-територіальні утворення реалізовують свою правосуб’єктність через органи (органи державної влади чи органи місцевого самоврядування), які діють у межах своєї компетенції, встановленими актами про статус цих органів. Однак у деяких випадках у результаті їхніх дій учасниками фінансових правовідносин стають саме публічно-правові утворення в цілому, а не органи їхньої виконавчої чи законодавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Українська держава як суб’єкт фінансового права вирізняється своїм суверенітетом, тим, що вона сама встановлює норми, які регулюють суспільні відносини. Україна є учасником фінансових правовідносин стосовно організації фінансової, грошової та кредитної систем держави; утворення, розподілу та використання коштів бюджету та інших централізованих фондів; стягнення загальнодержавних податків та зборів; державного боргу; здійснення грошової емісії.

Під муніципальними утвореннями як суб’єктами фінансового права слід розуміти територіальні громади (на рівні міст, сіл, селищ) та їхні об’єднання (на рівні районів та областей), які наділені публічною владою на певній території.

Законодавство радянського періоду розглядало область, район, місто, село чи селище винятково як адміністративні одиниці, а не як їхні "територіальні громади". Це пояснюється тим, що в СРСР інституту місцевого самоврядування фактично не було. Проте сьогодні, виходячи з засад, визначених Конституцією України, не частина державної території, а саме місцеве населення, що проживає в її межах і яке організаційно та юридично визначене як територіальна громада чи об’єднання (асоціація) територіальних громад, набуває відповідних прав та обов’язків, що ототожнюється з правами та обов’язками адміністративно-територіальної одиниці. Лише територіальні громади (їхні об’єднання), формуючи органи місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, надають цій території риси політико-правової організації.

Муніципальні утворення володіють фінансовою правосуб’єктністю у відносинах у справах формування й виконання місцевих бюджетів, встановлення та стягнення місцевих податків і зборів, випуску муніципальних позик.

Іншою групою суб’єктів фінансового права є створені для досягнення певної мети організації, постійні утворення, які характеризуються єдністю волі і цілі. Організації як суб’єкти фінансового права поділяються на органи держави і місцевого самоврядування та юридичні особи.

Суб’єктами фінансового права є органи державної влади – організаційно і структурно виділені частини державного механізму, наділені в установленому Конституцією порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріальними засобами для виконання завдань та функцій державної влади України [8, с. 89].

Органи держави як суб’єкти фінансового права наділені відповідною компетенцією відповідно до покладених на них завдань і функцій. Головна частина спеціалізованих повноважень у сфері фінансової діяльності держави належить органам державної виконавчої влади спеціальної компетенції – Міністерству фінансів, Державному казначейству, Державній податковій адміністрації, Контрольно-ревізійній службі, Митній службі, а також Рахунковій палаті, яка є органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою.

Особливим центральним органом державного управління є Національний банк України, основною функцією якого, згідно із ст. 99 Конституції України, є забезпечення стабільності грошової одиниці. Крім того, Національний банк України розробляє та реалізує грошово-кредитну політику, здійснює реєстрацію і ліцензування банків, банківський нагляд, є органом валютного регулювання і контролю.

Органи місцевого самоврядування, відповідно до своєї компетенції, реалізують фінансову правосуб’єктність муніципальних утворень та здійснюють делеговані у встановленому законом порядку державно-владні функції.

Юридичні особи володіють здатністю вступати у різноманітні фінансові правовідносини – бюджетні, податкові, валютні, кредитні тощо. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить від багатьох чинників: форми власності, організаційно-правової форми, способу фінансування, сфери діяльності тощо. Специфічний обсяг фінансово-правових прав і обов’язків мають бюджетні установи, казенні та муніципальні підприємства, страхові організації, неприбуткові організації, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та інші групи юридичних осіб.

Специфічною групою юридичних осіб – суб’єктів фінансового права є фінансові установи, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг, тобто операцій з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Значною специфікою у цій групі володіють банки – юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Окрім того, що банки несуть фінансово-правові обов’язки стосовно сплати податків та зборів, формуванню обов’язкових резервів, дотримання правил здійснення кредитних, розрахункових, депозитних, валютних операцій, вони можуть виступати як уповноважені учасники фінансових правовідносин (так звані уповноважені банки), яким держава делегує владні повноваження щодо контролю за валютними, касовими, розрахунковими операціями їхніх клієнтів, за виконанням державного та місцевих бюджетів, обслуговуванням державних та муніципальних позик, кредитуванням за рахунок бюджетних коштів пріоритетних програм.

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) є суб’єктами фінансового права здебільшого як платники податків та зборів. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить не від громадянства, а від інших чинників, які мають значення для обчислення розміру обов’язкових платежів, – часу перебування на території України упродовж календарного року, володіння певним майном, розміру доходу, наявності податкових пільг тощо.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що суб’єкти фінансового права України – це Українська держава, Автономна Республіка Крим, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні й фізичні особи, які відповідно до норм фінансового права наділені правосуб’єктністю у сфері органiзацiї фiнансової, грошової та кредитної системи держави, формування, розподiлу i органiзацiї використання державою, АРК й муніципальними утвореннями централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв суспільного призначення та здійснення фінансового контролю.

Література:

1. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юрид. лит-ра, 1982. – Т.2.

2. Закон України "Про систему оподаткування" // ВВР України. –1997. – №16. – Ст. 119/

3. Иловайский С.И. Учебник финансового права (Пятое (посмертное) издание). – Одесса, 1912.

4. Фiнансове право Навч. посібник (За законодавством України) / За ред. Воронової Л.К. i Бекерської Д.А. – К.: Вентурi, 1995.

5. Карасёова М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юристъ, 1999.

6. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1959.

7. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть: Курс лекций. – Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997.

8. Тодика Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, науки, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Харьков: Фолио; Райдер, 1998.

9. Халфина Р.О. Общее учение о правотношениях. М.: Юриздат, 1974.