Проте бiльш уважніший аналiз показує, що приписи, якi мiстяться в податкових законах, утворюють самостiйний iнститут податкового права. I головним аргументом на користь такого вирiшення розглядуваного питання є юридична єднiсть цих приписiв.

Хоча податковими законами регламентовано стягнення декiлькох десяткiв видiв податкiв, однак загалом вони побудованi за єдиною юридичною конструкцiєю. Головними її моментами є: обов’язковiсть платежу, адреснiсть до бюджету, iндивiдуальна безоплатнiсть та безеквiвалентнiсть, регулярнiсть стягнення, однотипнiсть елементного складу за єдиною схемою – об’єкт оподаткування, суб’єкт оподаткування (платник податку), одиниця оподаткування, податкова ставка, податковi пiльги та строки стягнення. Тому i в даному випадку необхiдним є спiльне врахування правових i економiчних ознак.

Аналiзуючи дiючий порядок встановлення i стягнення податкiв, неважко переконатись у наявностi цiлої низки юридичних ознак, характерних для податкiв: цi платежi встановлює держава в законодавчому порядку; обов’язковiсть; адреснiсть до бюджету; безоплатнiсть, безповоротнiсть для платника; безеквiвалентнiсть; регулярнiсть стягнення; точне визначення суб’єктiв i об’єктiв оподаткування, а також податкових ставок; внесення податків у певнi, визначенi законодавством строки та ін.

Використання державою таких юридичних конструкцiй, властивих податковому методу вилучення доходiв, зумовлене необхiднiстю забезпечити повноту i своєчаснiсть надходжень до бюджету величезної частини державних грошових засобiв. Для досягнення цiєї мети саме податковий метод є дуже зручним.

Отже, застосування державою податкового методу мобiлiзацiї грошових ресурсiв можна вважати критерiєм для видiлення вiдповiдного фiнансово-правового iнституту – податкове право. А подiл роздiлу фiнансового права “Державнi доходи” на окремi iнститути залежить вiд методiв залучення державою грошових засобiв.

Юридична єднiсть нормативних приписiв, якi мiстяться в податкових законах, виражається i в наявностi загальних норм. У статтях 4, 6, 7, 9, 10, 11 Закону України в редакції від 18 лютого 1998 р. "Про систему оподаткування" визначаються, зокрема, платники податкiв, об’єкти оподаткування, порядок встановлення податкових ставок, обов’язки, права та вiдповiдальнiсть платникiв податкiв [3, Cт.104]. Цi загальнi норми поширюються на всi види податкiв.

Змiст правового iнституту пройнятий також загальними юридичними засадами, iдеями. Тому не випадково в достатньо розвинутих iнститутах фiнансового права, якi вiдзначаються високим рiвнем кодифiкацiї, нормативних узагальнень (наприклад, податкового права, бюджетного процесу), фiнансово-правовi iнститути "очолюються" нормами-принципами, сформульованими безпосередньо в текстi нормативно-правових актiв.

Так, iнститут податкового права "очолюється" нормою-принципом, вмiщеною в ст.3 Закону України "Про систему оподаткування", яка визначає принципи побудови системи оподаткування [3, Ст.104].

З огляду на викладене доходимо висновку, що до складу кожного окремого фінансово-правового інституту можуть бути включені фінансово-правові норми, які є:

• фактично однорідними, тобто такими, що, по-перше, за своєю юридичною природою є лише фiнансово-правовими i регулюють фiнансовi і пов’язані з ними фінансово-організаційні вiдносини; по-друге, – однопредметними, тобто спецiалiзуються на регулюваннi якоїсь однiєї конкретної дiлянки фiнансових або фінансово-організаційних вiдносин, їхніх елементiв (сторiн), ознак та ін.;
• однопорядковими за своєю дiєю як "всерединi" iнституту, так і "ззовнi". Це з одного боку, означає недопустимість виділення загальних і спеціальних норм в одній статті нормативно-правового акта, а з іншого, – недопустимість включення до складу одного фінансово-правового інституту загальних і спеціальних норм, виділених на одному (окремий розділ) або різних рівнях (різні розділи і частини) системи фінансового права;
• юридично неоднорідними, тобто такими, які вміщують різні за характером приписи (дозволи, зобов’язнання, заборони), що забезпечує різносторонній вплив на певну ділянку відносин;
• об’єднаними між собою стiйкими закономiрними зв’язками, які грунтуються на їній юридичній єдності, що виражається в наявності загальних приписів і, головне, – у використанні спеціальних юридичних конструкцiй.

Література:

1. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. л-ра, 1975.

2. Веденеев Ю.А. О применении системного подхода в исследовании права (введение в методологию проблемы) // Проблемы государства и права. Вып.9. – М., 1974.

3. Відомості Верховної Ради України. 1997. – №16. – Ст.119; №22. – Ст.159; 1998. – №20. – Ст.104.

4. Советское финансовое право / Отв. ред. Воронова Л.К., Химичева Н.И. – М.: Юрид. л-ра, 1987.

5. Советское финансовое право / Ровинский Е.А, Иванов Б.Н., Барышев М.И. и др. – М.: Юрид. л-ра, 1971.

6. Черданцев А.Ф. Системообразующие связи права // Советское государство и право. – 1974. – №8. – С.12.

7. Шерстюк В.М. Система гражданского процессуального права (Вопросы теории). – М.: Изд.-во Моск. ун-та, 1989.