Відносини у сфері управління державним боргом є надзвичайно складними. З метою реструктуризації заборгованості за державними облігаціями шляхом заміни облігацій внутрішньої державної позики 1997 та 1998 рр., а також середньострокових облігацій 1997 року на нові облігації резидентам та нерезидентам було запропоновано здійснити їх заміну на добровільних засадах конверсійними облігаціями – загальною сумою 9,2 млрд. грн. з відсотковим доходом відповідно до умов випуску [10, 11, 12]. Ряд Постанов Уряду також визначали механізм конверсії облігацій, що були у власності нерезидентів, зокрема визначено, що нерезидентам, які не бажають скористатись правом добровільної заміни облігацій, дозволено здійснювати заміну на “платіжні зобов’язання”, які випускаються на міжнародних ринках капіталу, деноміновані в доларах США і термін погашення яких 22 вересня 2000 року – це фактично облігації зовнішньої державної позики [11].

Протягом 21 вересня – 6 жовтня 1998 року з нерезидентами було здійснено заміну ОВДП та СОВДП на загальну суму 1070 млн.грн. за номінальною вартістю.

Остаточно у вересні – жовтні уряд здійснив конверсію облігацій із строком погашення до 26 серпня 1999 року в гривневі конверсійні облігації з погашенням їх у 2001-2004 роках на загальну суму 850 млн.грн.

Конверсія короткострокових ОВДП у довгострокові, проведена Урядом України наприкінці 1998 – початку 1999 року, за оцінками експертів пройшла успішно. Та разом з тим, цілком зрозуміло, що відстрочення виплат за позикою, зміна попередніх умов, безумовно, впливає на настрої інвесторів та довіру до уряду загалом (психологічний аспект – специфіка інституту, який є фінансово-правовим, але залежить від суб’єктивної волі учасника правовідносин позики, а саме кредитора – фізичної чи юридичної особи).

Без сумніву, конверсія облігацій дає змогу знизити навантаження (в частині погашення державних облігацій) на державний бюджет 1999 року, проте вже з 2000 року у зв’язку з високою ціною цих запозичень та значними обсягами накопиченого державного боргу в попередні роки ця проблема набере надзвичайної гостроти. Сьогодні склалась ситуація, коли дві статті державного боргу накладаються, тобто обертаються облігації нових позик та пролонговані (конвертовані) облігації. Це також призводить до реальної проблеми фінансування бюджетного дефіциту в 2000 році та наступних роках (за рахунок яких джерел буде здійснюватись фінансування ?). У цьому зв’язку важливо пам’ятати також про необхідність погашення зовнішніх боргів: як перед іноземними кредиторами за позиками 1997-1998 років, так і перед міжнародними фінансовими організаціями та за реструктуризованими в попередні роки боргами перед Росією і Туркменістаном.

Постійний значний дефіцит Державного бюджету та стрімкі темпи нарощування державного боргу свідчать, що держава постійно живе не за коштами, а за рахунок позик, тобто витрачає більше ніж заробляє.

Вже йшлося про те, що ринок державних цінних паперів, його успішне та ефективне функціонування залежать від інвесторів – кредиторів. В умовах ринку купівля державних цінних паперів ґрунтується на добровільності учасників цих правовідносин, що, як відомо, спирається на довіру до позикоодержувача. У зв’язку з цим труднощі з фінансуванням бюджетного дефіциту у передбачених законом джерел спонукатимуть уряд залучати до вирішення цієї проблеми НБУ. Конверсія позбавила Міністерство фінансів можливості залучати кошти для поточних (бюджетних) потреб у будь-яких інших інвесторів усередені країни, крім НБУ. Тобто передбачається, що саме на НБУ буде перекладено весь тягар безнадійного фінансування бюджетного дефіциту. За таких обставин цілком реальною є небезпека того, що НБУ із Генерального агента на ринку ОВДП перетвориться на єдиного покупця і власника всієї кількості облігацій. Одним з можливих негативних наслідків цього є те, що, оскільки переважна частина емісійних коштів НБУ через бюджетні канали буде спрямовуватись на задоволення споживчих потреб населення, вона набуде готівкової форми, а отже, вийде із сфери банківського обороту. Це автоматично призведе до інфляційних процесів [14, c. 10].

Узагальнюючи викладене, зробимо наголос на окремих аспектах, визначення і законодавче закріплення яких, як видається, забезпечить нормалізацію процесу управління державним боргом і є основоположними для оптимального управління ним.

1. Удосконалення механізмів правового регулювання, прийняття Верховною Радою України Закону "Про державний внутрішній і зовнішній борг України". Чинне законодавство передбачає необхідність щорічного затвердження структури державного внутрішнього боргу України [3, cт.6], проте за весь період незалежності це було зроблено лише в 1996 році [6].

2. Визначення критеріїв оцінки державного боргу України, тобто розроблення критичних показників економічної безпеки держави. У міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу та можливостей країни щодо його обслуговування застосовуються різні показники та визначені їх критичні розміри. Наприклад, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу 50% до ВВП. Згідно з вимогами Маастіхтської угоди, економіку країни можна вважати здоровою, якщо поряд з іншими показниками державний борг не перевищує 60% ВВП. Радою Безпеки Російської Федерації визначено максимальний показник поточної потреби в обслуговуванні і погашенні внутрішнього державного боргу до податкових надходжень Зведеного бюджету на рівні не більше ніж 25% [16, c.5].

3. Обов’язкове додержання оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій.

4. Розроблення показників ефективності використання позичкових коштів з метою "самоокупності" державних позик. Чинне законодавство не передбачає цільового використання позичкових ресурсів, проте вважається доцільною більш прозора фінансова політика держави в цій сфері та визначення положень щодо пріоритетного використання позичкових ресурсів.

Література:

1. Конституція України прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.

2. Закон України “Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 р. // Урядовий курєр. – 1995. – 20 лип.

3. Закон України “Про державний внутрішній борг України” від 16 вересня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №41. – Ст.1346-1347.

4. Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1997. – 11 лют.

5. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст.508; 1992. – №47. – Ст.645; 1995. – №14. – Ст.90, 93; 1996. – №4.

6. Закон України “Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року та 1997 рік” від 23 січня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – №7-8.

7. Закон України “Про Національний банк України” // Урядовий кур.’єр. – 1999. – 1 лип. – №120-121.

8. Постанова Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. “Про структуру бюджетної класифікації” // Урядовий кур’єр. – 1996. – 1 серп.

9. Положення Про Міністерство Фінансів України, затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року №1081/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – №35.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року №1343 “Про випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” // Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти / За заг. ред. В.А.Ющенка. – К.: Інюре, 1998. – Т.3.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 серпня 1998 року №1349 “Про додатковий випуск середньострокових конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” // Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти / За заг. ред. В.А.Ющенка. – К.:Інюре, 1998. – Т.3

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 1998 року №416 “Про другий випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” // Урядовий кур’єр. – 1998. – 15 верес. – №177.

13. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / За ред. Ю.Немеца, Г.Райта. – К: Основи,1998.

14. Савлук М. Загострення проблеми фінансування бюджетного дефіциту в 1999 році // Вісник НБУ. – 1999. – №5.

15. Степаненко В.О., Бондарчук Т.Г. проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. – 1998. – №4.

16. Cимоненко В.А. Государственный долг Украины: нет законов – нет и нарушений? // Україна – Business. – 1998. – 16 лист.

17. Финансы. Денежное обращение. Кредит /Под ред. Л.А.Дробозиной. – М.: Финансы, 1997.

18. Финансы / Под.ред Родионовой В.М. – М.: Финансы и статистика, 1995.