Нині людство вступає в інформаційну сферу складних комунікаційних процесів, які на засадах високої культури та моральності політичної і технічної еліт та населення обумовлюють вигляд і місце держав у світі, на світовому ринку товарів і послуг.

Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині ХХ сторіччя кардинально змінив світ, надав нові, нечувані можливості розвитку людської цивілізації.

Серед основних тенденцій розвитку інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку, мистецтво, слід відзначити стрімкий розвиток інформаційної мережі Інтернет.

Галузі економіки, безпосередньо пов’язані з інформаційними і телекомунікаційними технологіями, порівняно з традиційною промисловістю, зростають більш швидкими темпами, набувають домінуючого значення. До сфери Інтернет поступово й органічно вливаються такі галузі економіки, як зв’язок, засоби масової інформації, консультаційні послуги і т. ін.

На сьогодні все більшого значення набуває електронна комерція. Її розвиток відбувається настільки стрімко, що більшість найбільших світових компаній, поряд із традиційним Off-line бізнесом, починають використовувати й електронну комерцію.

Причому, ця форма торгівлі може набувати не звичних для даної сфери діяльності відтінків, наприклад, здійснення покупки, перебуваючи у космосі, як це зробили російські космонавти Володимир Дєжуров і Михайло Тюрин, які у грудні 2001 року перебували на борту Міжнародної космічної станції і придбали в Інтернет-магазинах квіти та подарунки своїм рідним і близьким, здійснивши платежі з космосу за допомогою мережі Інтернет.

З огляду на ці тенденції, уряди багатьох країн світу проголосили основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного суспільства. При цьому в ході дискусії іноді висловлюються дві діаметрально протилежні точки зору. Одна зі сторін стверджує, що Інтернет є ідеальним інформаційним середовищем, що він не має політичних границь і розвивається за своїми власними законами, тому будь-які спроби держави встановити правове регулювання Інтернету, а, відтак, і комп’ютерної комерції, – безглузді. Інша сторона, навпаки, виходить з того, що Інтернет через свою специфічність є сприятливим середовищем для здійснення різних правопорушень, безконтрольного поширення незаконної інформації, і тому необхідно застосувати правові заходи для запобігання подібним явищам.

Актуальність проблем, пов’язаних із формуванням інформаційного суспільства, викликає зацікавленість вчених і практиків. В останнє десятиліття значно зросла кількість міжнародних та вітчизняних конференцій, симпозіумів і круглих столів, а також монографій, статей та інших публікацій, присвячених дослідженню зазначеної теми. Проте, праці більшості вчених присвячені переважно інформаційному праву. Наша увага буде більш акцентована на проблемах правового регулювання електронної комерції.

Остання порушує питання про те, наскільки дана сфера вимагає особливого правового регулювання, що здійснюється на основі загальних правових норм, і тільки в деяких випадках потребується спеціальне правове регулювання.

Більшість країн обережно визначають специфіку правового регулювання. Наприклад, загальновизнана необхідність законодавчого регулювання електронного підпису, однак договірне право не зазнає особливих змін. По-різному до розуміння поняття електронної комерції підходять і науковці. Деякі вчені розуміють під останньою торгівлю через мережу Інтернет за допомогою комп’ютерів покупця та продавця. Інші пропонують розглядати електронну комерцію як торгову діяльність, яка має за основну мету отримання прибутку та ґрунтується на комплексній автоматизації комерційного циклу за рахунок використання засобів обчислювальної техніки.

Поширеним також є розуміння електронної комерції як укладення шляхом обміну електронними документами наступних угод (але не обмежуючись ними): купівля-продаж, поставка, угода про розподіл продукції, агентські відносини, факторинг, лізинг, проектування, консалтинг, інжиніринг, інвестиційні контракти, страхування, угоди про експлуатацію та концесії, банківські послуги, спільна діяльність та інші форми ділового співробітництва, транспортні послуги. Окремі автори відносять до сфери електронної комерції також й біржові угоди.

Отже, в юридичній літературі єдине розуміння електронної комерції відсутнє, зрозуміло, що цим поняттям охоплюється досить широке коло відносин. Ми ж поділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що в найзагальнішому сенсі електронна комерція – це здійснення купівлі-продажу товарів та послуг через електронні мережі, в тому числі через Інтернет.

Через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноздатної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачати рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони здебільшого мають екстериторіальний характер.

Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без врахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у мережі Інтернет.

Юристи по-різному підходять до бачення майбутнього регулювання електронної комерції. Одні автори пропонують розробити комплексний закон про електронну комерцію, який би регулював більшість відносин, що виникають під час її здійснення, а саме: від поняття електронного документа до укладення договорів у цій сфері. Інші вважають, що було б краще розробити три закони: про електронний документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю). Проте, всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму здійснення угод з використанням Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів взаєморозрахунків.

У світі вже почалася активна робота по створенню належного правового забезпечення електронної комерції, хоча можна з упевненістю сказати, що законодавство будь-якої країни, у тому числі й США та Великобританії, які прийнято вважати батьківщиною електронної комерції, перебуває на початковому етапі формування.

Першим кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо регулювання електронної комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 30 січня 1997 р. Типовий закон “Про електронну торгівлю” (так званий Типовий закон ЮНСІТРАЛ). Даний документ має рамковий, рекомендаційний характер і призначений у першочергово для використання державами як основи для розробки національного законодавства.

Даний міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері електронної торгівлі; дав визначення основним поняттям, таким, як електронний документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа, інформаційна система; визнав юридичну і доказову силу за документами в електронній формі; визначив вимоги, що пред’являються до електронного підпису як засобу підтвердження достовірності та цілісності електронного документа.

У розвиток Типового закону "Про електронну торгівлю" держави-учасниці ООН розробили проект міжнародної Конвенції "Про електронні угоди", основним завданням якої є вироблення єдиних і обов’язкових правил встановлення порядку укладення електронних угод та їх виконання. Ця Конвенція покликана перевести відносини у сфері міжнародної електронної торгівлі на якісно інший, більш високий рівень розвитку.

Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 році ним була прийнята Директива “Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку”. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. У порівнянні з Типовим законом ЮНСІТРАЛ, дана Директива є досить великим документом, що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, цей документ містить комплекс норм, які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.

Іншим, не менш важливим документом, формуючим європейське право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС "Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів". Даний документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта – забезпечити ведення бізнесу через Інтернет.

Крім названих документів, Європейським Союзом прийнято низку інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції, серед яких: директиви ЄС “Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані” і т. ін.

Поряд з міжнародним правом, активно розвивається і національне законодавство окремих країн світу. Вони прийняли різні закони, що регулюють діяльність у сфері Інтернет. Особливо успішно у цьому напрямі вели роботу Сполучені Штати Америки, де вже зараз прийнято 12 федеральних законів щодо регулювання відносин у сфері Інтернет.

Слід зауважити, що перші системи електронної комерції ще в 60-их роках минулого сторіччя з’явилися саме в цій країні. Застосовувалися вони, в основному, транспортними компаніями для замовлення квитків, а також для обміну даними між різними службами при підготовці рейсів. Нині в США 64 % малих підприємств є розробниками власного інтерактивного сайта і близько 2/3 американських компаній планують підключитися до цього процесу. Крім того, дана сфера забезпечила робочі місця більш ніж для 2,5 мільйона американців. Нові робочі місця створюються насамперед за рахунок таких спеціальностей, як програмісти і сервіс-провайдери.

Проте, й у цій державі існують певні проблеми у сфері розвитку електронної комерції. Так, Федеральна торгова комісія США висловила побоювання з приводу того, що закони, прийняті в деяких штатах, можуть негативно позначитися на розвитку електронної комерції. Справа в тому, що в багатьох американських штатах введені правила, спрямовані тільки на захист класичних компаній від підключення до Інтернету.

Йдеться про законодавчі акти, що роблять електронний бізнес неконкурентноздатним стосовно звичайних компаній. У деяких штатах, наприклад, заборонений продаж певних товарів в Інтернеті, таких як автомобілі, нерухомість і т. ін. Крім того, закони забороняють Інтернет-компаніям видавати кредити, продавати ліки, оформляти медичну страховку, продавати алкоголь, влаштовувати аукціони. В результаті таких дій споживачі втрачають до 15 мільярдів доларів щороку.

В Англії електронна комерція виникла приблизно в ті ж роки, що і в США. Проте, в цій країні основною галуззю застосування електронної комерції був не транспорт, а торгівля. Сьогодні у Великобританії зростаючі життєві стандарти і тверда конкуренція серед провайдерів Інтернет-послуг забезпечують збільшення кількості користувачів з великою швидкістю. Нині більше 10 % англійців вдаються до послуг Інтернет-банків. У країні на досить високому рівні знаходиться реклама комп’ютерної комерції, здійснюються різного роду опитування, експрес-дослідження, пов’язані з даною проблемою.