Роль участі держави у формуванні інформаційної інфраструктури і розвитку електронної комерції демонструють також приклади Чехії, Польщі, Угорщини, Сінгапуру, країн Балтії. У цих державах інформаційна підтримка бізнесу – одна з найважливіших складових трансформації економічної політики, спрямованої на розвиток конкуренції. Суть процесу полягає в утворенні органічного зв’язку національної інформаційної інфраструктури з економікою країни.

Особливо цікавим є досвід Естонії, де відкрита й ліберальна економічна політика і відповідне законодавство привели до швидкого перетворення економіки та суттєвого припливу іноземних інвестицій, загальний обсяг яких у період з 1991 року склав близько 3 млрд дол. США. Це поставило Естонію на третє місце за обсягом інвестицій на душу населення (слідом за Угорщиною і Грецією) серед країн Центральної і Східної Європи. Вступ Естонії до ВТО забезпечив країні вихід на ринок з 600 мільйонами потенційних покупців.

Нині Естонія очолює список користувачів Інтернету в Центральній і Східній Європі. Своїм політичним курсом та інноваційними ініціативами естонський уряд допомагає компаніям зробити сектор інформаційних технологій одним зі стрімко зростаючих у країні. Крім політики загальної інфраструктури, уряд гарантує розвиток законодавчої бази. Новий закон про легалізацію цифрових підписів продовжить трансформацію способів ведення бізнесу в цій країні.

В Росії обговорення проблем правового регулювання Інтернет почалося ще в грудні 1996 р. Проте, більше трьох років жоден законопроект Державною Думою РФ не був прийнятий. Відсутність правової регламентованості на початковому етапі розвитку російського сегмента мережі Інтернет, мабуть, зіграла для нього сприятливу роль. Бурхливий розвиток Інтернет у Росії не міг не звернути увагу потенційних інвесторів. Інвесторам необхідні були не тільки гарантії прибутковості і повернення їхніх коштів, але й, що не менш важливо, – умови для подальшого розвитку їх електронного бізнесу.

Тому в Державній Думі один за іншим з’явилися 12 законопроектів, що безпосередньо претендують на регулювання правовідносин у цій сфері. Причому більшість з них дублюють один одного. Це, насамперед, законопроекти “Про електронний цифровий підпис”, “Про державну політику Російської Федерації щодо розвитку і використання мережі Інтернет”, “Про електронну торгівлю”, “Про надання електронних фінансових послуг”, “Про електронні угоди” та низка інших. Але переважна більшість із названих законопроектів не прийнята й дотепер.

Нині в Росії правове регулювання електронної комерції здійснюється такими нормативними документами, як: закони РФ "Про електронний цифровий підпис"; "Про інформацію, інформатизацію та захист інформації"; Указ Президента РФ від З квітня 1995 р. № 334 "Про заходи з дотримання законності в сфері розробки, виробництва, реалізації та експлуатації шифрувальних засобів, а також надання послуг в сфері шифрування інформації"; постанова Уряду РФ від 24 грудня 1994 р. № 1418 "Про ліцензування окремих видів діяльності"; Цивільний кодекс РФ, п. 2 ч. 1 ст. 160 якого допускає використання при укладанні угод електронно-цифрового підпису у випадку та в порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін; Лист Вищого арбітражного суду РФ від 24.04.1992 p. K-3/96, в якому дається роз’яснення щодо можливості приймати у справах, що розглядаються, як докази документи, завірені електронним підписом (печаткою) типу "ЛАН Крипто". Вищий арбітражний суд РФ також висловив думку, що при підтвердженні юридичної сили документа електронним цифровим підписом останній може визнаватися як доказ у справі, що розглядається арбітражним судом.

Основу розвитку білоруського законодавства у сфері Інтернет заклав прийнятий у вересні 1995 р. Закон РБ "Про інформатизацію". Сферою дії цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі формування і використання документованої інформації; створення інформаційних технологій, автоматизованих чи автоматичних інформаційних систем і мереж. Закон визначає такі поняття, як дані, документована інформація, інформаційний ресурс, інформаційна мережа, інформаційна продукція, інформаційні послуги.

У січні 2000 року Парламент Республіки Білорусь прийняв Закон "Про електронний документ", який є основним правовим актом, що безпосередньо регулює суспільні відносини у сфері Інтернет. Закон встановлює правові основи використання електронних документів, завірених електронним підписом, визначає основні вимоги, яким вони повинні відповідати, а також права, обов’язки і відповідальність учасників електронного документообігу.

У Цивільному Кодексі РБ 1998 року міститься ряд статей, що визначають порядок укладення електронних угод. Зокрема, ст. 161 ЦК РБ дає визначення письмової форми угоди і надає право сторонам при здійсненні угод використовувати засоби електронно-цифрового підпису, або іншого аналога власноручного підпису в порядку, передбаченому законодавством або угодою сторін. Стаття 404 ЦК РБ встановлює, що договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв’язку. Порядок використання електронних документів у банківській сфері врегульований різними постановами Національного банку РБ, а також почасти – Банківським кодексом РБ, де у ст. 239 зрівнюється письмова й електронна форма платіжних інструкцій.

Білоруське процесуальне законодавство прирівнює документи, отримані за допомогою електронної, обчислювальної та іншої техніки, або одержані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв’язку, до інших письмових доказів за умови їх належного оформлення і можливості перевірити їх вірогідність (ст. 192 Цивільно-процесуального кодексу і ст. 68 Господарсько-процесуального кодексу Республіки Білорусь).

Можна відзначити, що білоруське законодавство у сфері Інтернет йде шляхом розвитку і поступового удосконалювання, охоплюючи правовим регулюванням усі нові сфери суспільних відносин у галузі Інтернет.

В нашій державі початок правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про Національну програму інформатизації". Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998–2000 роки”.

Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р. "Про заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні". Постановою Національного банку України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено Правила організації захисту електронних банківських документів, що оперують поняттям "електронні банківські документи", не розкриваючи його.

22 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг", який визначає поняття електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов’язки суб’єктів електронного документообігу, їх відповідальність і т. ін.

У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ "Про електронну комерцію". Функціонально-еквівалентний підхід ґрунтується на дослідженні цілей та функцій традиційних вимог до складання документів на папері для того, щоб визначити, як дані цілі та функції можуть бути досягнуті або виконані за допомогою методів, що використовуються за електронної передачі даних. Тоді ж був прийнятий і Закон України "Про електронний цифровий підпис".

Поряд з перевагами електронної торгівлі, наявні й потенційні ризики, серед яких: ухилення від податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної власності і т. ін. Ці ризики є реальними, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не зруйнувати електронну торгівлю. З цією метою уряди і приватні особи формують відповідні коаліції і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при Міністерстві фінансів утворена Рада з політики електронної комерції.

До Ради входять представники різних урядових організацій – генеральної прокуратури, департаменту кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації, ради з розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для боротьби з комп’ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою проникнення в міжміські та міжнародні канали зв’язку створено спеціальний підрозділ – Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій. У США створено Національний центр захисту інфраструктури (NIPC), завданням якого є попередження та розслідування комп’ютерних злочинів та координація роботи інших центрів.

В Україні боротьба з комп’ютерною злочинністю, у тому числі й у сфері електронної комерції, здійснюється сформованими спеціальними підрозділами електронної розвідки та протидії комп’ютерним злочинам як у МВС, так і у СБУ. Проте, слід приділяти увагу і питанням спеціальної підготовки щодо використання нових інформаційних технологій оперативних працівників правоохоронних органів, адже в сучасних умовах комп’ютерна техніка може фіксувати докази злочинів не тільки в Інтернет-мережі.

Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція з погляду права не набула настільки "світового" характеру і традиційно продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш складний "національний" склад учасників процесу загострює проблему вибору права.

Закріплення основ електронної комерції у законодавстві України, подальший розвиток правового регулювання електронної комерції з окремих її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання угод у електронній формі, – це питання, що потребують невідкладного вирішення. Створивши режим найбільшого правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, ми тим самим створимо необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого суспільства в ХХІ столітті.

Список літератури:

1. Балабанов И.Т. Интерактивный бизнес. – СПб., 2001. – С. 73; Руденко И., Капица Ю. Новое платье для короля – электронное // Телеком. Телекоммуникации и сети. – К., 2001. – № 3–4. – С. 40.

2. Симонович С.В. Інформатика для юристів та економістів. – СПб., 2001. – С. 345.

3. Ларин В.В., Лебедев А.Н., Соловьяненко Н.И. Правовое регулирование заключения сделок на современном этапе //http: www.vlarin.chat.ru/larin/diplom.htm.

4. Соловьяненко Н.И. Правовые проблемы электронной коммерции в РФ.

5. Наумов В. Ключевые вопросы государственного регулирования Интернет-коммерции в РФ http://www.russianlaw.net.

6. Чучковська А. Електронна комерція: деякі проблеми правового регулювання // Право України. – 2003. – № 1. С. 111–116.

7. Типовий закон ООН “Про електронну торгівлю” (ЮНСІТРАЛ). http: www.unictral.org/english/documents/.

8. Директива ООН “Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” // http: rechten.kub.nl/simone/Eu-sig.htm.