Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.

Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений це ще не винуватий.

Існуюча в діючому законодавстві можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.

2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь (ч.2 ст.327 КПК).

4. Недоведена винуватість має юридично те ж значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів громадян.

Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Злочин, який є предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду.

Слідчий приступає до розслідування справи, а суд до його розгляду після того, як злочин вже був вчинений. Тому їх діяльність має ретроспективний характер (звернена в минуле) і спрямована на відтворення обставин вчинення злочину.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі.

Частини 2 ст.22 КПК покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Вимога всебічного дослідження означає, що по кримінальній справі повинні бути висунуті і перевірені всі можливі версії про подію злочину, осіб, що його вчинили, мотиви злочину та інше. Така перевірка спрямовує доказову діяльність, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доказування.

Повнота дослідження полягає у з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи (ст.ст.23,64,433 КПК).

Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадового особою всіх обставин справи.

Провадження по справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального ухилу.

Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку.

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).

Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними свої доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Пунктом 4 ч.З ст.39 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторі-н І свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.

Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.

Основними елементами змагальності є:

• відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;
• наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення свої функцій (ст.261 КПК);
• керуючи положення суду в процесі і надання тільки суду права й приймати по справі рішення.

Одним з напрямків судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагальності в кримінальному судочинстві, усунення обвинувального нахилу в діяльності суду.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. вказав, що статею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно з ст.121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 КПК участь у судовому засіданні прокурора (п.18 Постанови).

Порушення принципу змагальності є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне за собою скасування вироку (п.9 ст.370 КПК).

Принцип участі представників громадських організацій і трудових колективів у кримінальному судочинстві

Цей принцип включає в себе:

• участь народних засідателів, громадських обвинувачів і громадських захисників у судовому розгляді (ч.З ст.17, ст.265 КПК);
• участь у судовому розгляді справ про злочини неповнолітніх представників підприємств, установ і організацій за місцем навчання або роботи неповнолітнього, представників громадських організацій за місцем роботи батьків підсудного (ст.443 КПК);
• передача особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу (ст. 10 КПК);
• передача закритої кримінальної справи або матеріалів про злочин на розгляд товариського суду (ст.8 КПК);
• особиста і громадська порука як запобіжні заходи (ст.152.154 КПК);
• покладення на колектив обов'язку по нагляду за засудженими умовно або з відстрочкою покарання і проведенню з ним виховної роботи (ч.Ю і 12 ст.335 КПК);
• рішення суду про призначення неповнолітньому засудженому громадського вихователя (ст.445 КПК);
• розгляд судом клопотань громадських організацій чи судових колективів про довгострокове зняття судимості (ч.І ст.414 КПК).

Широкий суспільно-політичний світогляд, багатий і різноманітний життєвий і професійний досвід народних засідателів, громадських обвинувачів і захисників, представників підприємств, установ і організацій, свіжість сприйняття, активна участь у судовому розгляді сприяють повному, всебічному й об'єктивному дослідженню обставин страви, прийняттю законних, обґрунтованих і справедливих рішень суду, охороні справ і законних інтересів громадян та організацій, виявленню та вжиттю заходів до усунення причин та умов вчинення злочинів, розширенню гласності, сприяють підвищенню авторитету суду і виховному впливу судових процесів.

Характеристика принципів кримінального процесу, які закріплені в Кримінально-процесуальному Кодексі

Принцип публічності

Публічність кримінального процесу полягає в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ в межах своєї компетенції зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб.

Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях: 1. У публічних інтересах орган правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позицій будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст.4 КПК).

Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.

Такі кримінальні справи відносять до категорії публічного обвинувачення.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство в ч.І і в ч.2 ст.27 КПК передбачає виняток із загального правила.

Справи про злочини, передбачені ст.ст.106,ч. 1 ст.107, ч.І ст. 125,126, а також ст. 198 КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам і інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого/ Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулося примирення потерпілого з підсудним, то провадження по кримінальній справі закривається (п.6 ч.І ст.6 КПК).

Справи про злочини, передбачені статтею 117 ч.І КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілої і обвинуваченого неможливо. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.

Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора в справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч.4 ст.27 КПК).